Насправді тема твору, запропонованого для дніпропетровських старшокласників, звучала так: «Чому я з батьками ПІДУ в театр опери та балету». Але найщиріша робота, на думку журі, була саме ця — з часткою «не».

«Хотілося б піти на оперу з мамою, — писала десятикласниця Наталя М., — щоб було з ким поділитися враженнями, але біда в тім, що моя мама може оцінити хіба що шансон і мого пориву не підтримає. А тато просто засне в театрі. Наш потяг до прекрасного проявляється хіба що у ванні, коли шумить вода і ніхто не чує, як ти безжально фальшивиш. Так що я піду якось на оперу, але сама».

Акцію підтримало міське управління освіти.

— Ми читали не всі твори, а лиш ті, що відібрали для нас педагоги, — розповідає ініціатор акції, директор Дніпропетровського академічного театру опери та балету Олександр Шароваров. — І були здивовані й засмучені, що автори 80 процентів цих, найкращих, робіт ніколи, з часів дитячої ялинки, не були в театрі. Переважна більшість із фальшивим пафосом писала про те, чого не знає і в що не вірить. А дехто просто списав інформацію із сайтів і книжок, де йдеться про наші вистави двадцятилітньої давності!

Але були й відгуки — мов бальзам на душу: «Театр — це таке місце, до якого треба доторкнутися серцем. І батьки повинні хоч раз на кілька місяців дарувати своїм дітям можливість просто побути тут поруч із ними». Або: «Ви знаєте італійську? Ні я, ні мама не знаємо. Але героїнь на сцені ми іноді розуміємо краще, ніж одна одну... Чому я піду в театр з батьками? Тому що хочу бути щасливою».

— Останній вислів ми б написали на уявному прапорі нашого театру! — каже Олександр Шароваров. — Адже театр — це те місце, де батьки і діти можуть зрозуміти одне одного.

Усі старшокласники, які писали твори, одержали запрошення на виставу разом з батьками і вчителями. Авторів кращих робіт нагородили книгою П. Гнєдича «Історія мистецтв» і запросили на екскурсію за лаштунки.

Театр починається не з вішалки

Крім цієї акції, влітку, з допомогою студентів університету, театр провів соціологічне дослідження, щоб скласти враження про культурний рівень дніпропетровців і дізнатися їхню думку про оперні та балетні вистави.

— Висновки були невтішні: 90 відсотків опитаних не змогли скласти думки про наш театр, бо ніколи тут не були. Їм колись сказали, що опера — це нудно, а балет — нецікаво, і вони не потрудилися самі в цьому переконатися, — розповідає Олександр Шароваров. — Декотрі хвалилися, що ходять в оперний, але, як виявилося, — на концерти естрадних зірок.

Театр починається з дитинства. Про це написала і одна дівчинка у своєму творі: «В оперний ми не ходимо, бо батьки вважають, що там надто серйозний репертуар. Я відчуваю, що в дитинстві їм не прищепили любов до мистецтва».

А щодо репертуару, то майже всі балети — це казки: «Тисяча і одна ніч», «Полум’яна квіточка», «Спляча красуня», «Лебедине озеро», «Попелюшка», «Лускунчик», «Малюк і Карлсон», «Жізель», «Ніч перед Різдвом»...

Головний інвестор — глядач

— Влучно сказано: «Будь-який театр можна закрити, крім популярного». Доки в нас є глядач — будемо жити, а не виживати. Тому прагнемо бути професіональними, цікавими і несподіваними, — каже Олександр Шароваров. — Безумовною подією стали дві останні новаторські постановки — «Карміна Бурана» і «Дама з камеліями», здійснені колишнім провідним солістом балету нашого театру Олегом Ніколаєвим. У цих виставах, які стабільно мають аншлаги, на сцені одночасно звучать оперні партії і виконується танець, танцює навіть хор. Наступною такою подією, я впевнений, буде балет «Вій», який також ставить Олег Ніколаєв. Думаю, не менш популярною буде й відновлена опера «Князь Ігор», поставлена у кращих класичних традиціях, з чудовими декораціями Анатолія Ареф’єва. Опера прикрашала нашу афішу на відкриття театру, тридцять чотири роки тому.

А в новорічні дні на сцені пануватиме «Лускунчик», який нещодавно разом з «Лебединим озером» успішно гастролював у Швейцарії. Загалом у нинішньому році ми чотири рази побували на гастролях за кордоном.

До речі, саме «Лускунчика» як перше знайомство з театром згадують чи не всі автори учнівських творів. Інша річ, що для багатьох цей перший досвід і досі є останнім. Але цікаво, що й зараз на денних виставах у вихідні, які в театрі спеціально запровадили для сімейних переглядів, «Лускунчик» знову в лідерах. Лишається тільки гадати, що так вабить глядачів: безсмертна музика Чайковського, знайома назва чи бажання повернутися в дитинство.

Дніпропетровськ.

На знімках: Олександр Шароваров; сцена з балету.

Фото з архіву театру.