«Зняти» голову НБУ Володимира Стельмаха дружно вимагають і глава Кабміну, і народні депутати, які викидають в інформаційний простір безкінечний потік обвинувачень, що саме він — джерело нинішніх проблем з валютним курсом. Але Стельмах — не безвусий керівник: його вважають чи не найкращим фахівцем у банківській сфері, а дехто переконаний, що замінити його на цій посаді нині немає ким.

То чому голова НБУ опинився не лише в ролі головного винуватця, а передовсім у ролі цапа відбувайла? Питання у тім, чи тільки він має нести відповідальність за процеси, що відбуваються у валютній сфері? Як і в тім, чому тему почали «розкручувати» лише нині? Адже розпочалися процеси ще торік. Безперечно, впродовж цього часу Стельмах, можливо, й наробив немало помилок. Але ж його дії не були таємницею і для основних політичних гравців, і для тих, хто рангом нижче. Однак вони нічого «не помічали». Утім, доти, доки їм це було вигідно.

Поясню. Сильна гривня була вигідна і Президенту, і Прем’єр-міністру, бо й вони самі, і їхнє бізнесове оточення мали великі апетити в імпорті. Поки не було кризи, в Україну прямували потоки гарячих і дешевих доларів, створюючи ілюзію раю на нашій землі, а урядовці, та й сам Президент, переконували суспільство, що це — залучення іноземних інвестицій. Зрозуміло, навіщо це робилося: потрібно було в якийсь спосіб вирівнювати платіжний баланс, перекривати негативне зовнішньоторговельне сальдо.

З другого боку, глава Кабміну пишалася тим, що маємо постійне зростання ВВП. Натомість важко було зрозуміти парадокс: падіння промислового виробництво розпочалося ще в травні, а цей показник неймовірним чином показував... зростання. За рахунок чого? Нині вже відомо: за рахунок «інвестицій» — тобто прямого зовнішнього боргу...

Утім, це усвідомлювали навіть не дуже економічно підковані люди. Принаймні фахівці розуміли, що грошова манна небесна — не що інше, як засіб для збагачення тих, хто мав до неї доступ: одержавши іноземну валюту під 7—8%, комерційні банки надавали кредити громадянам України під 14 і більше відсотків.

Але гарячі й дешеві гроші швидко закінчилися: у світі розпочалася фінансова криза. Зменшилися, а подекуди й припинилися валютні надходження від основних постачальників — металургійних підприємств. Утім, експортери металу зупинили виробництво задовго до початку кризи. Але уряд уперто «не помічав» наближення катастрофи, пояснюючи припинення експорту цієї продукції тим, що «китайський імпорт забиває його на українській землі».

Так закінчився «рай» для обох сторін українського політикуму: зарубіжні псевдоінвестори почали вимагати розрахунку за кредитами, а справжні — згортати виробництво. Тим часом у доларовому просторі давно розпочалася інфляція, а в Україні вона була ще вищою. Проте НБУ продовжував утримувати стабільний курс який майже не змінювався з 2001 року, а зарплати постійно зростали, й за 1 грн. можна було купити набагато більше товару, ніж вироблялося. Проте товарний дефіцит уряд уміло покривав імпортом, замовчуючи проблеми. Адже після чергових чи дострокових виборів усім дуже хотілося бути «хорошими».

Але запитання: невже можна припустити, ніби наші можновладці такі наївні, що вірили в безкінечність дешевих зарубіжних грошей? Або що ми віримо в те, що вони вірили? Вони ж бо люди з економічною освітою. Тож з’ясовується, що наші чесні та справедливі керманичі... Мабуть, читачі зможуть розвинути цю думку.

І насамкінець — щодо категоричної вимоги політиків, зокрема глави уряду — «зняти» Стельмаха. Але чи справедливо перекладати відповідальність за весь цей балаган лише на голову НБУ та ще й негайно? Чи такий поспіх тому, що деяким політикам при владі вже треба поспішати це робити: невдовзі чергові чи позачергові вибори, а точніше — боротьба за найвище крісло. Тож Президент киває на прем’єра, а вона — на нього...

А що Володимир Стельмах, котрий сидить у кріслі регулятора й запевняє, ніби все робить правильно? Безперечно, глава НБУ несе відповідальність за те, що «процес» розвивається саме так. Бо мовчав, коли потрібно було кричати, що за високої інфляції гривні в Україні не можна було стабільно тримати її курс щодо долара, дозволяючи набивати кишені тим, хто примостився біля «годівнички»... Але в такому разі відповідальність мають нести однаковою мірою всі головні особи цієї історії...

З другого боку, НБУ досі не зробив офіційної заяви про те, як він діятиме надалі, адже рік закінчується, об’єкти господарської діяльності мають складати фінансові плани. Скажімо, як це робили НБ в інших країнах, коли потрапляли в таку само ситуацію. Вони, зокрема, заявляли, що, зважаючи на економічну скруту, девальвацію національної валюти, національний банк буде відстежувати та встановлювати курс відповідно до інфляційних процесів. Принаймні підприємства знали б сьогодні, чого їм очікувати завтра. Український Національний банк мовчить...