Алла Сигізмундівна Глусь народилася 9 вересня 1953 року в Бершаді Вінницької області. Закінчила Київський торгово-економічний інститут (факультет бухгалтерського обліку та аналізу господарської діяльності). Її трудовий шлях (із середини сімдесятих по дев’яності роки) — бухгалтер, економіст, головний економіст Немирівського ЛГЗ, заступник директора новоствореного дочірнього підприємства УГК Nemіroff. П’ять останніх років — генеральний директор цього підприємства, а з березня минулого року — віце-президент ТОВ «Управляюча компанія «Немірофф». Мати трьох дітей. Чоловік — Степан Карлович Глусь, засновник компанії «Nemіroff», народний депутат України.

Відзнаки за подвижницьку діяльність: «Людина року міста Немирова», орден Св. Праведної Анни ІІ ступеня, «Лідер української економіки» (Асамблея ділових кіл) — усі за 2007 рік; Грамота Священного Синоду УПЦ в пам’ять святкування 1020-річчя Хрещення Русі (2008 р.).

Нещодавно указом Президента України за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного виробництва високоякісних продуктів харчування та багаторічну сумлінну працю віце-президенту Nemіroff Холдинг Аллі Глусь (на знімку) присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». Ця подія стала приємною звісткою не лише для колективу компанії, а й для багатьох працівників харчової промисловості країни, де працюють чимало представниць прекрасної статі. Та й справді, як не радіти за скромну та лагідну жінку—керівника компанії зі світовим ім’ям! Про те, як складалася доля на шляху до керування компанією, чим нині живе підприємство, розмова з Аллою Сигізмундівною.

«Собівартість продукції розбирала до копієчки»

— Ваш професійний шлях легким не назвеш: упродовж трьох десятиліть працювати довелося не в одному місці й не за одним фахом. Наскільки допомагає тепер у роботі здобутий досвід?

— Життєвий досвід для кожного корисний. Людина комфортно почувається, коли вона є справжнім професіоналом, коли її діяльність успішна. Разом із чоловіком, Степаном Карловичем, ми навчалися, потім працювали на Поділлі у спиртовій галузі. Тоді в це галузеве об’єднання входили всі спиртозаводи Вінницької та Хмельницької областей. Працівників часто переводили, тому нам доводилося змінювати робочі місця. У Маньківцях Хмельницької області, куди нас направили, я додатково здобула хімічну освіту, щоб працювати лаборантом на підприємстві. Так я оволоділа професією хіміка, що не раз у житті мені допомагало. Від хіміка на спиртозаводі багато що залежить, зокрема, кінцева якість продукту. Цей досвід став мені у пригоді й на керівній посаді: перегляну лабораторні дані й бачу, на що потрібно звернути увагу, які параметри контролювати, щоб витримувати стабільно бездоганну якість нашої продукції.

— А які спогади від Уладівки, що в Калинівському районі Вінницької області, де п’ять років працювали економістом в ПМК №208? Цікавлюся, бо родом із того чарівного куточка Поділля...

— Я вдячна долі, що закинула в Уладівку в молоді роки, бо багато чого там навчилася. На Уладівському спиртозаводі працювала спочатку економістом, а згодом очолила планово-економічний відділ. Там я опанувала бухгалтерську справу, а собівартість продукції, пам’ятаю, розбирала до копієчки. Інколи доводилося засиджуватися на роботі допізна: дуже хотілося розібратися досконально в кожній деталі, адже у фінансовій роботі дрібниць немає, тим паче роботу я любила. Чудові спогади про той колектив: досвідчені, професійні фахівці і веселі, привітні люди. Ми вміли разом і добре працювати, і приємно відпочивати. Й понині тримаємо зв’язок з багатьма людьми, з якими доводилося поруч працювати і жити.

— Чи не важко керувати колективом із понад двох тисяч осіб?

— Якщо ти керівник і люди тобі довіряють, ти відповідаєш не лише за себе, а й за весь колектив. Коли ж у тебе є переконання та суспільно значущі життєві цінності й ти їх дотримуєш, то люди це знають і підтримують тебе, йдуть за тобою. Звичайно, важливо бути фахівцем і досконало розбиратися у сфері, якою ти займаєшся, але не менш важливо мати власну життєву позицію, побудовану на прагненні об’єктивного, неупередженого підходу до кожного питання, з яким ви маєте справу як керівник. Тому особливих труднощів тут не бачу: професіоналізм, порядність, неупередженість та небайдужість викликають повагу і однієї людини, і сотні, і декількох тисяч також.

— Що головніше у вашій роботі — виробничі, соціальні питання чи людські долі?

— А як можна розмежовувати виробничі справи й долі співробітників? Вони тісно пов’язані. Ми зацікавлені, щоб наші працівники й колеги були здорові і щасливі, наскільки це можливо. Хоча тут далеко не все залежить від керівництва. Комфорт на роботі створюють насамперед самі співробітники: вони мають відчувати бажання зростати професійно й особистісно, радіти життю, відчувати, що є часткою хорошого колективу, міцної команди. А керівництво має всіляко сприяти цьому. Я намагаюся завжди знайти час для зустрічі з колективом, подякувати за роботу, поспілкуватися, поцікавитися справами. Мати зворотний зв’язок, знати, що тебе цінують, помічають, важливо кожному.

Світовий досвід керівництва компаніями треба знати

— Керівництво колективом — то справжня наука, якій потрібно вчитися. Що для вас слугувало наукою — життя чи навчальні заклади?

— Цю науку справді треба опановувати. Є світовий досвід керівництва компаніями і його не можна не брати до уваги. У цьому мені допомогло навчання в Міжнародному інституті бізнесу. А вже на керівній посаді в компанії Nemіroff пройшла, мабуть, з дванадцять тренінгів за різними напрямами управління. Переконана, що керівником колективу може бути далеко не кожен: декому особливі здібності закладаються природою, комусь — вихованням, а хтось і взагалі не має ні здібностей, необхідних керівнику, ні бажання ним бути. Та попри все переконана, що з людьми треба бути чесним і відвертим, поважати їх, не обіцяти того, чого не в змозі зробити, не боятися йти до людей. Тоді й наука стане у пригоді...

— Навіть за автоматизованого виробництва без досвідчених спеціалістів не обійтись. Як удалося розв’язати кадрові питання в сільському райцентрі Немирів?

— Ми приймали на роботу молодь з інститутів, а також виховували власні кадри. Наше підприємство — єдине в країні, яке має ліцензію Міносвіти і науки на навчання виробничим спеціальностям. Немирівчани та жителі навколишніх сіл за бажання можуть навчатися безпосередньо в нашій компанії й отримати після закінчення навчання документи про освіту державного зразка. Освіта — безкоштовна та надзвичайно ефективна, адже робітник отримує водночас і теоретичні, і практичні знання. Впровадження системи підготовки кадрів забезпечує нам вільний кадровий ресурс найвищого рівня, який можна застосувати не лише в Україні, а й у разі реалізації наших виробничих проектів за кордоном. (У вересні 2008 року Nemіroff Холдинг розпочав виробництво своєї продукції в Росії, на потужностях ЛГЗ «Ярославський»).

Якби не було ідеї, не було б що просувати

— Міжнародному бренду Nemіroff виповнилось 15 років, його продукцію знають і споживають у 55 країнах світу. Що сприяло цьому: іноземний капітал, грамотні менеджери чи якесь ноу-хау?

— Переконана, що бренд Nemіroff відомий насамперед завдяки стабільній беззаперечній якості напоїв. Наша продукція відповідає європейським та світовим стандартам, вона сертифікована в багатьох країнах світу. Це заслуга колективу, який вкладає в роботу душу, серце і вміння.

На світовий ринок ми йшли неквапливо, але впевнено. Спочатку розробили стратегію компанії, потім — програму і методи досягнення мети. На перший погляд, усе просто, але для досягнення бажаного необхідно було освоїти економічну, фінансову, виробничо-технічну, екологічну, соціальну науку, законодавство та чимало іншого. Починали з цеху з однією лінією, потім встановили другу, третю. І хоч це було спільне підприємство, змінювалися власники і приходили нові акціонери, але завжди джерелом стратегії і планів компанії Nemіroff був Степан Карлович. Він знав, що потрібно для того, щоб продукцію визнав світ, бо є фахівцем своєї справи — 38 років пропрацював у спиртовій галузі. Щодо інвестицій, то певний період ми залучали іноземні кошти, а з 1996-го компанія працює вже з власними.

— Візитна картка компанії — відомий у країні і за кордоном бренд Nemіroff. Як він з’явився і чому так швидко став відомий у світі?

— Компанія Nemіroff із самого початку все робила для того, щоб створити міжнародну марку, яка б стала №1 у світі. Такі зображення і написання бренду, які є сьогодні, з’явилися наприкінці 90-х, адже важливим завданням було дати продукту таку назву, яка була б простою і зрозумілою для споживача і в Росії, і в Європі, і в Азії. Й назва невеличкого містечка на Вінниччині, написана латиницею, виявилася для цього ідеальна. А візитну картку бренду «Українська медова з перцем» створив Степан Карлович ще 1998 року. Це абсолютно унікальна авторська знахідка — ніде раніше в світі ніхто не поєднував в одному напої такі несумісні, на перший погляд, компоненти, як мед та перець. Саме завдяки його відчуттю перспективи та творчому натхненню ми змогли створити з невеликої ніші смакових горілок цілий значущий сегмент національного та світового ринку. А ще зауважу, що в основі успішного бізнесу завжди є велика ідея. Якщо такої немає, ви отримаєте просто заняття для задоволення власних потреб та амбіцій.

— Нині важко уявити Немирів без сім’ї Глусів, яка віддала містечку 28 років життя. Ваші соціальні програми охоплюють не лише фізичні, а й духовні потреби українців (кіно, спорт). Яка мета соціальної діяльності — самореклама, благодійність чи спонсорство?

— Це не самореклама. Nemіroff — достатньо відомий бренд, щоб робити рекламу на соціальних програмах. Ми проводимо соціальні заходи на державному рівні, а на цьому дивідендів не заробиш. Рекламна віддача тут абсолютно неадекватна витраченим коштам. Що, наприклад, з точки зору реклами ми могли мати з кінофестивалю «Молодість» або від програм «Українське кіно у світі» та «Спортивну Україну будуємо разом»? Там напої не продають, увага ЗМІ не така велика, до того ж навіть випадкова згадка про компанію-організатора сприймається як реклама й вимагає додаткового фінансування. Однак ми переконані: якщо компанія змогла досягти в бізнесі певного рівня, здобути певну зрілість, вона має бути соціально відповідальною перед державою, перед суспільством. Як міжнародний бренд українського походження, ми розуміємо: щоб нашу державу знали у світі, необхідно в її популяризацію вкладати кошти. Наприклад, у Парижі, Каннах, Варшаві, Гданську, де ми представляли фільми Кіри Муратової, Романа Балаяна, інших українських митців, були черги бажаючих подивитися їхні кінострічки, більше дізнатися про нашу країну, про її культуру. Це надихає і дає надію, що якійсь частині людей у світі ми вже небайдужі, більш зрозумілі. А от у 15-тисячному Немирові, де кожен другий чи третій працює на підприємстві, ми людей забезпечуємо роботою, транспортом, світлом, впорядковуємо містечко: дороги, школи, спортзали, надаємо допомогу релігійним конфесіям, турбуємося про одиноких матерів та соціально незабезпечених людей. Інакше не можна, адже це наші люди, рідні та близькі наших працівників. Тільки на благодійну допомогу немирівчанам компанія щороку виділяє понад мільйон гривень... А на заводі працює соціальна програма для працівників: безкоштовне харчування, щомісячна допомога багатодітним сім’ям, допомога хворим тощо.

— Про вас кажуть як про людину сумлінну, високоморальну. Це від батьків, релігії чи виховання?

— Людину формує її оточення і виховання. Батьки дали мені гарні виховання та освіту. Дуже багато я взяла від бабусі, яка навчала прямо тримати спину та гордо — голову, щоб ніколи в житті не соромитися своїх вчинків та бачити лише повагу від людей. Наша родина була релігійна та інтелігентна, з хорошим духовними традиціями... У нас завжди було дві куті і два Великодні — католицький і православний. Я щаслива, що народилася в такій сім’ї, де панували мир і злагода, високі моральні цінності...

— У багатьох родинах нерідко є проблема батьків і дітей. У вас троє дітей, п’ятеро внуків, і таких проблем, кажуть, немає. Поділіться секретами...

— І мене, і Степана Карловича виховували на справжніх людських чеснотах, а ми, у свою чергу, намагалися прищепити це своїм дітям. Вони вже дорослі, виховані й освічені; двоє старших порадували онуками. Усі працюють зранку до вечора. Ми — одна команда, бо робимо одну справу. Старший син Олександр очолює раду директорів компанії, донька Наталя — кандидат наук, директор юридичного департаменту компанії, а менший син Володимир нещодавно закінчив навчання й очолює відділ з корпоративних питань. Працює юристом на заводі і наш хрещений син (він сирота). Нас із чоловіком найбільше радують не так успіхи дітей на роботі, хоч це і важливо, як те, що їх шанують люди.

— І наостанок: якби була змога повернутися у молодість і повторити пройдений життєвий шлях, чи погодилися б це зробити?

— Авжеж, бо все моє залишається зі мною, є багато таких речей, яких ми змінити не можемо...