Серійного вбивцю Сергія Т., якого називають «пологівським маніяком», засудили до довічного ув’язнення. Рік справу розглядали у Дніпропетровському апеляційному суді, а вирок — 190 друкованих аркушів — читали два дні.

Для такого вироку вистачило навіть не всіх його злодіянь

Суд визнав винним 56-річного Сергія Т. у скоєнні 36 злочинів. На момент початку процесу його звинувачували в сорока, з яких 29 вбивств і 11 замахів на вбивство. Матеріали по трьох епізодах суд направив на додаткове розслідування, а звинувачення у скоєнні ще одного відхилив. Але у цьому судовому засіданні було розглянуто аж ніяк не всі звірства душогуба, який два десятки літ безкарно ґвалтував і вбивав дівчаток і молодих жінок. Сам Т. зізнався у набагато більшій кількості своїх «подвигів»: тільки щодо скоєного в шахтарському місті Павлограді на Дніпропетровщині він зробив 50 зізнань. Не всі з них удалося довести. «Наприклад, матеріали по одному з таких епізодів здали в архів, а потім знищили, — розповів журналістам головуючий на розгляді цієї справи суддя Сергій Волошко. — Порушувати кримінальну справу тоді відмовилися. Хоча як можна було не побачити складу злочину, виявивши мертву напівроздягнену жінку, що лежала вниз головою у закритому люку з гарячою водою? Вона що, сама собі смерть заподіяла, а потім ще й люк кришкою закрила, до того ж ногами?..»

Сергій Волошко наголошував також на тому, що по жодному із сорока епізодів ніхто, крім убивці, не обвинувачується, а тим паче не відбуває покарання. Тож суд не розглядав тих епізодів, за якими замість справжнього злочинця були покарані невинні люди. Про сімох таких (троє відбули чималі терміни ув’язнення — від восьми до 15 років — сповна) свого часу в інтерв’ю ЗМІ розповів старший слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України Анатолій Шайда, який очолював слідчу групу в справі «пологівського маніяка». Отже, необхідно поставити крапку й у цих справах. Не лише звільнити невинно засуджених з-під варти, а й, заради справедливості, публічно вибачитися перед ними, реабілітувати в очах громадськості. З другого боку, «віддати належне» й тим, хто засадив їх до в’язниці.

Залишилося без відповіді й головне запитання — як усе це могло статися? Що в людині, яка, згідно з висновками судово-психіатричної експертизи (її, до речі, амбулаторно провели уже під час судового засідання), цілком відповідає за свої дії, яка мала сім’ю (офіційно був тричі одружений), дітей, породило звіра?

Правоохоронці й подумати не могли, що цей спокійний, розважливий чоловік і є той садист, якого вони розшукують...

Сергій Т. зізнавався, що майже всі свої злодіяння вчинив у стані алкогольного сп’яніння. Пити почав рано і пив багато: хвалився, що на парі може випити з горла пляшку горілки за 13 секунд. І, мовляв, у такому стані, щось перемикалося всередині, і він уже не міг стримати шаленого сексуального бажання. Посилання на алкоголь не пом’якшило його провину — навпаки, суд кваліфікував це як обтяжувальну обставину. До того ж матеріали слідства вказують на те, що хоч який п’яний він був, а не забував бути обережним і замітати сліди. Колишній міліціонер, експерт-криміналіст робив це професійно, і, очевидно, саме цим можна пояснити, чому так довго йому вдавалося уникати покарання.

Свою трудову діяльність Сергій Т. розпочав на шахті в Кемеровській області, а після армії його прийняли на службу в УВС міста Кисельовська й направили на заочне навчання до школи міліції. Однак через два роки з органів звільнили за підробку результатів експертизи. На той час перша його сім’я розпалася, і на початку 80-х років Т. перебрався з рідних країв до матері і брата у Сімферополь, а через декілька років опинився на Дніпропетровщині. Судячи з його зізнань, кривавий слід тягнеться з Криму, але заговорили про душогуба вже в Павлограді, де щомісяця знаходили задушеними і зґвалтованими щонайменше трьох дівчаток. Тоді його називали «павлоградським маніяком». Т. працював на шахті, знову одружився і жив у дружини у приміському селі Вербки. Можливо, ця обставина також спрацювала на його користь, адже міліціонери, яких у невеликому Павлограді зібрали з усієї області, «просіювали» місто. Правда, двічі під час таких «облав» його могли затримати, але правоохоронці й подумати не сміли, що цей спокійний, розважливий чоловік і є той садист, якого вони розшукують.

«Він не має права жити!»

Затримали злочинця у серпні 2005 року в селі Пологи Запорізької області (за що й прозвали «пологівським маніяком»), де він на той час проживав і де також прокотилася хвиля вбивств і зґвалтувань. На місцевому пляжі постарілий більш як на двадцять літ з часів сумнозвісних подій у Павлограді Сергій Т. запримітив двох дівчаток — 12-річну Дашу і 9-річну Катю. Складаючи свій кривавий план, він познайомився з дівчатками. Тому наступного дня, знову зустрівши його на пляжі, вони довірливо зайшли з ним у воду, а Катя навіть погодилася покататися в «дідуся» на спині. «Від’їхавши» на чималу відстань від пляжників і сховавшись за кущами, «дідусь» скинув дівчинку у воду і сам сів верхи. Він тримав її під водою доти, поки Катя не затихла, а потім, уже непритомну чи мертву, зґвалтував. Так він робив завжди: спочатку душив, а потім знущався — щоб жертва часом не подряпала його. З місця злочину прибирав усе, що могло б вказати на вбивцю, крім того, прихоплював якусь дрібничку на пам’ять. (Потім у нього вилучили цілу колекцію таких дрібничок).

Можливо, вбивці вдалося б вийти сухим із води й цього разу. Але на пляжному березі надто вже багато залишилося свідків — за складеним ними фотороботом його й знайшли.

Він зустрів міліціонерів, які прийшли по нього, так, ніби давно чекав на них, й одразу почав свідчити. А розповівши, що накоїв у Пологах, заявив, що хоче зізнатися і в павлоградських вбивствах. На місці показував усе так точно і згадував такі подробиці, ніби було це вчора, а не двадцять років тому.

Вирок Т. спочатку слухав, низько нахиливши голову і ховаючись від камер. Потерпілі, припустив адвокат засудженого Юрій Сиротенко (на знімку), змирилися із втратами рідних та близьких і не хочуть ще раз ятрити цю рану. Вони навіть інтереси свої не стали захищати: лише троє з них подали позов про виплату збитків і моральної компенсації. Суд задовольнив їхні вимоги, але поки що нереальною видається можливість отримати ці кошти. За словами Юрія Сиротенка, нинішні статки його підзахисного — усе, що на ньому. Після прочитання вироку Сергій Т. почав діловито з’ясовувати порядок подання апеляційної скарги, яку, очевидно, збирається писати. За словами адвоката, він якнайшвидше прагне потрапити до місця утримання засуджених довічно, оскільки там дещо інші умови і, зокрема, краща охорона — переймається тим, щоб захистити своє життя.

Його дискусію з головуючим у суді перервав Віктор Сергієнко, який приїхав із Павлограда. «Він не має права жити! Мусить же він розуміти, що накоїв. Він не має права жити!» — такий вирок «павлоградському» і «пологівському маніяку» виніс батько, в якого вбивця забрав дочку.

Дніпропетровськ.

Фото автора.