Нинішній рекордний урожай зернових в Україні, з одного боку, показав, що аграрії держави наблизилися за рівнем віддачі хлібної ниви до показників провідних світових виробників зерна, з другого — поставив сільгоспвиробників на межу банкрутства.

На цьому тлі явно двозначно звучить заява Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко про те, який ще Кабмін за один рік стільки зробив для розвитку села.

А й справді, що ж такого зробив Кабмін, аби селяни виростили рекордний урожай? Може, спрацювала якась урядова програма з технічного переозброєння сільгосптоваровиробників, чи програма з підвищення родючості ґрунтів і захисту рослин на основі новітніх технологій? А, можливо, був запроваджений режим пільгового кредитування для виробників сільськогосподарської продукції під гарантії уряду? Нічого подібного селянам невідомо. Навпаки, цей урожай був вистражданий на фоні різкого подорожчання цін на пально-мастильні матеріали, міндобрива, засоби захисту рослин, насіння, високих відсотків за кредитами і неможливістю взяти позики в банках в обсязі, який забезпечував би повний цикл вирощування сільгоспкультур.

Зате бити у парадні литаври ми навчилися. І хай би собі вже били та нагороджували одне одного орденами та присвоювали високі звання за отримані аграріями щедрі врожаї, якби не одне «але». Слова прем’єра про рекорди на полях прозвучали сигналом для зернотрейдерів опустити до найнижчої межі ціни на зернові, зернобобові, круп’яні та олійні культури. І знову селяни замість того, щоб отримати гідну винагороду за свою працю, чухають потилиці та підраховують збитки.

Як насправді високий урожай впливає на економіку агроформувань хочу показати на прикладі ТОВ «Корпорація Докучаєвські чорноземи Карлівщини», що у Полтавській області. До складу корпорації входять сім сільськогосподарських підприємств з єдиним управлінським центром. Вони обробляють понад 23 тисячі гектарів ріллі. Нинішнього року з площі 9 тисяч 536 гектарів ранніх зернових було зібрано 51 тисячу 744 тонни збіжжя за середньої врожайності 54,3 ц/га. Озима пшениця вродила в середньому по 63,6 ц/га на площі 4107 гектарів. Окремі поля в різних господарствах корпорації давали по 70—80 ц/га. Ужинок ячменю загалом становив 23 тисячі 141 тонну за середньої врожайності 47,8 ц/га. Були під цією культурою поля, на яких молотили більш як по 60 ц/га. Не соромлячись, можу сказати — цього року в ТОВ «Корпорація Докучаєвські чорноземи Карлівщини» досягнуто віддачу хлібної ниви, гідну європейських та світових стандартів. Звичайно, праці й коштів було вкладено чимало. Мінеральні добрива внесли з розрахунку на запланований урожай, провели комплексний захист рослин від шкідників, хвороб, бур’янів, сівбу вели сортами високих репродукцій. У середньому затрати на гектар зернових становили 3500 гривень. Жнива були надзвичайно складні, хліба стояли буйні, але потім на 40 відсотків площ полягли від негоди. Тож плата за гектар обмолоту зернових найнятими комбайнами сягнула рекордної позначки — 350 гривень.

Озираюся на минулий засушливий 2007 рік. Тоді також було вкладено чимало праці й коштів, але погодні умови внесли свої корективи, затрати ж на гектар зернових виявилися значно меншими — дві тисячі гривень. Так ось у 2007-му середня врожайність ранніх зернових по корпорації була 32,1 ц/га, або в 1,7 разу менша, ніж у 2008-му. Озима пшениця дала віддачу з гектара 39,8 ц/га — в 1,6 разу менше, ячменю отримано по 26,1 ц/га — у 1,8 разу менше.

Здавалося б, радій сьогодні, дякуй Богові та долі, пишайся, розвивайся і процвітай. Аж ні — коли порахували, то просльозилися.

Продажі озимої пшениці стартували з 850 гривень за тонну. Буквально за десяток днів ціни стрімко впали до позначки 600 гривень за тонну фуражної пшениці. На задекларовану Кабінетом Міністрів мінімальну ціну за пшеницю 816 гривень за тонну ніхто не зважає. Тільки посміхаються та пишномовно промовляють: «Ви бачите, який обвал цін?». Але з чого б йому взятися? Адже у всьому світі продовольча криза, а тут пшениця, якою чверть світу нагодувати можна — ні почому. Ось тут би Кабінету Міністрів докласти своїх зусиль — як би нагодувати планету українською пшеничкою. Підняти імідж України як світового виробника і експортера, пом’якшити світову продовольчу кризу та надати реальну можливість власним товаровиробникам отримати достойну ціну на вирощений урожай. Замість цього ми чуємо поради і від урядовців, і від самого Президента — не поспішайте продавати. Їй Богу, ці слова мені нагадують пораду олігарха своєму однокласнику-безробітному, який поскаржився, що вже три дні нічого не їв. На що олігарх сказав: «Так не можна — ти заставляй себе їсти!». Невже ні Президент, ні урядовці не знають, що товаровиробникам саме восени потрібно продавати зернові, щоб отримати кошти на погашення кредитів і відсотків по них, на закупівлю пально-мастильних матеріалів, добрив, виплату заробітної плати, щоб продовжувати комплекс осінньо-польових робіт і закладати фундамент під урожай майбутній? Зате це добре знають зернотрейдери, тому, відчуваючи повну безкарність, з посмішкою на вустах викручують руки селянам і знімають із них останню сорочку за мовчазної згоди Президента і уряду.

А сумні реалії хліборобського буття наступні. Шість тонн озимої пшениці, одержані в середньому по ТОВ «Корпорація Докучаєвські чорноземи Карлівщини», дають 3600 гривень валового прибутку із кожного гектара. За середніх затрат у 3500 гривень на гектар чистого прибутку залишається 100 гривень. І як з такими дивідендами не те, що вести розширене виробництво, а взагалі вижити, напевне, відомо одному Господу Богу та ще, може, Кабміну. А тепер погляньмо, як у фінансово-економічному плані спрацювала корпорація з вирощування озимої пшениці у 2007-му. Тоді товарної пшениці з гектара одержали 3,8 тонни. За середньої ціни реалізації 900 гривень, валовий прибуток становив 3420 гривень. За затрат 2000 гривень на гектар корпорація з кожного гектара посівів одержала 1420 гривень чистого прибутку, тобто в 14,2 разу більше, ніж за рекордного врожаю-2008. За рахунок різниці в ціні на озиму пшеницю між нинішнім і минулим маркетинговим роком на 300 гривень корпорація, реалізувавши 26 тисяч тонн товарного зерна, недорахується 7,8 мільйона гривень. Схожа ситуація і з ячменем.

А всього, зібравши і реалізувавши сою, круп’яні, соняшник і кукурудзу за декларованими трейдерами цінами, ми недорахуємося майже тридцяти мільйонів гривень. А під ці кошти була розроблена виробничо-фінансова програма. Тепер від левової частки запланованого доведеться відмовитися.

А що ж зроблено Кабінетом Міністрів, щоб стабілізувати ситуацію на ринку зернових. За словами високопосадовців із Міністерства аграрної політики, в державний продовольчий резерв Аграрним фондом було закуплено 1,2 мільйона тонн хлібних культур, ще 1,5 мільйона тонн продовольчої пшениці й жита закупили до регіонального резерву. Це крапля в морі порівняно з тим, що зернотрейдери вже експортували майже 10 мільйонів тонн зернових, заплативши за них товаровиробникам практично удвічі менше їх реальної ринкової вартості.

Ось і за кукурудзу, збір якої у загальнодержавному масштабі, за оцінками експертів, сягнув 9 мільйонів тонн, трейдери правлять по 380 гривень за тонну, тобто втричі менше, аніж платили в 2007-му. Та все примовляють: «Ви ж бачите — криза!».

Ніякої кризи немає. Є змова. Змова зернотрейдерів із урядовими структурами, мета якої набити кишені недоплаченими, а точніше, вкраденими у товаровиробників, заробленими потом коштами. Прості підрахунки свідчать, що якби держава виступила трейдером з продажу кукурудзи і дала реальну, хоча б удвічі більшу ціну товаровиробникам, то врятувала б своїх годувальників, та і для себе, для всіх українців заробила б близько трьох мільярдів гривень, які так потрібні Україні.

І знову задумуєшся, яка може бути цінова криза на рослинницьку продукцію, якщо, за даними продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, через неврожаї, конфлікти і стихійні лиха 63 країни в світі потребують закордонної продовольчої допомоги.

Послали б сотню кабмінівських чиновників по одному чи по двоє в кожну з цих країн та домовилися б про поставки зернових із України. Прості розрахунки свідчать, що експортувавши 22 — 25 мільйонів тонн збіжжя, як це прогнозується, держава, якби взяла цю справу в свої руки, заробила на цьому, за найскромнішими оцінками, 10—15 мільярдів гривень. Ось і захистила б вітчизняний аграрний сектор України від фінансових негараздів.

Я з болем у серці згадую 1999 рік, коли працював начальником обласного управління сільського господарства Полтавської облдержадміністрації. Тоді продовольчу пшеницю забрали в селян на погашення податків, боргів за електроенергію, газ, у Пенсійний фонд за ціною по 250 гривень за тонну. Трейдери нажились... А під кінець року завозили пшеницю з-за кордону, говорили, що й українську з суден, які простояли місяць у морі і повернулися в наші порти, тільки вже за ціною у 1500 гривень за тонну. Ганьба та й годі!

Декілька слів про соняшник. Сьогодні його купують трейдери менш як по тисячі гривень за тонну, хоча ще перед збором урожаю за нього давали по 3,5 тисячі. За нинішньої ціни на соняшник олія має коштувати максимум 3,5 гривні за літр. На базарі і в магазині за неї правлять 8 — 10 гривень.

Куди дивиться Антимонопольний комітет? Та туди само, куди і Кабінет Міністрів.

Серед керівників агроформувань і фермерів дедалі частіше чути тривожні розмови про те, що нинішня цінова ситуація на аграрному ринку не випадкова. Це цілеспрямована кампанія окремих сил з метою дестабілізувати аграрні підприємства та дати можливість за безцінь скупити землю.

І знову згадується фраза Юлії Тимошенко, що уряд за рік стільки зробив для селян. Пане Президенте! Пані прем’єр! Як людина, яка тридцять років працює в сільгоспвиробництві, а трудився я і рядовим спеціалістом, і керівником господарства, був і фермером, і начальником обласного управління сільського господарства, закликаю вас терміново вжити заходів для захисту товаровиробників та продовольчої безпеки України.

Інакше агропромисловому комплексу загрожує економічний крах. І вже наступного року Україна, імовірно, завозитиме для власних потреб продовольче зерно з об’єднаної Європи, Канади або США. Не дай нам, Боже, дожитися до такого сорому.

Наприкінці жовтня польські фермери, протестуючи проти імпорту дешевої української пшениці в свою країну, протягом трьох годин перекривали магістральний шлях, який веде від пункту перетину кордону Дорогуськ — Ягодин до Варшави. У такий спосіб вони попереджали своїх можновладців. Невже, щоб достукатись до Кабінету Міністрів України і нам, аграріям, доведеться вдатись до акцій протесту.

Володимир СЛЄПЦОВ,голова комісії Карлівської районної ради з агропромислового комплексу, заступник генерального директора ТОВ «Корпорація Докучаєвські чорноземи Карлівщини».