— У суспільстві давно назріла необхідність кардинальної адміністративної реформи. До того ж гострота накопичуваних проблем у разі, якщо адмінреформа не відбудеться, зростатиме.

Перший її етап зачепив лише форми правління в державі, питання перерозподілу повноважень між Президентом, парламентом і урядом країни. Та він не забезпечив створення нових механізмів взаємовідносин між гілками влади, їх взаємодії, взаємного контролю, важелів стримувань і противаг.

Відсутність системних підходів до реформи призвела до того, що вона не дала позитивних результатів. Тому час висунув потребу розробки і здійснення системної адміністративної реформи з обов’язковим реформуванням місцевого самоврядування — найслабшої ланки в загальній системі влади. Його правова, організаційна та фінансова основи не відповідають положенням Європейської хартії місцевого самоврядування, яку Україна ратифікувала ще 1997 року. Протягом останніх років в Україні приймали різні програми, спрямовані на вдосконалення муніципальної влади, зокрема, «Концепцію державної регіональної політики», «Програму державної підтримки розвитку місцевого самоврядування» та інші. Але всі вони виявилися не більш ніж деклараціями. Значну роль в організації та становленні влади на місцях відіграв Закон «Про місцеве самоврядування в Україні». Та й він сьогодні не відповідає вимогам дня.

Передусім слід відзначити, що на районному та обласному рівнях у країні має місце двовладдя, яке виявляється в наявності представницького органу в особі районної чи обласної ради та державної адміністрації. Оскільки обласні та районні ради не мають власних виконавчих органів, то більшу частину їх повноважень здійснюють місцеві держадміністрації.

Тому, гадаю, потрібно скасувати райдержадміністрації, переглянути функції обласних держадміністрацій і створити повноцінні виконавчі органи районних і обласних рад.

Варто також зазначити, що стан справ в автономії вигідно відрізняється від інших регіонів України. Конституцією АРК закріплена парламентська форма правління, а також система органів влади, що передбачає і власний представницький орган — Верховну Раду, і власний виконавчий орган — Раду міністрів автономії.

У відповідності із сучасними європейськими стандартами Конституцією Автономної Республіки Крим визначена можливість делегування органам влади автономії для виконання державних функцій і повноважень.

Та при цьому постійно дається взнаки відсутність організаційно-правових основ. Керівництво автономії не раз порушувало питання про необхідність прийняття закону України «Про делегування Раді міністрів АРК державних функцій і повноважень», навіть його проект надсилався в Кабмін України. Однак ці пропозиції досі не почуто.

Замість передбаченого Конституцією Автономної Республіки Крим делегування органам влади автономії виконавчих функцій і повноважень на території автономії створюються паралельні органи державної виконавчої влади з дублюючими функціями. Водночас відповідні виконавчі органи автономії перепідпорядковуються центральним органам виконавчої влади (комітет із земельних ресурсів) або позбавляються повноважень, що забезпечують виконання їх функцій, і ліквідуються (комітет захисту прав споживачів) або їх функції і повноваження обмежуються (комітет з охорони довкілля).

Тим самим ущемляються права автономії й порушуються її державні гарантії, встановлені Конституцією і законами країни, Конституцією Автономної Республіки Крим.

Не можна не бачити, що в Україні, й не тільки по відношенню до своєї єдиної автономії, продовжує залишатися надцентралізована система влади. Саме внаслідок дотримання цього принципу бюджети всіх міст і районів країни досі затверджуються в Києві. Результатом саме політики надцентралізації є спроби деяких народних депутатів і київських політиків обмежити повноваження автономії, а то й зовсім позбавити її цього статусу. І якби йшлося тільки про правову полеміку. Але ж усі ці дії дестабілізують ситуацію на півострові, стають підґрунтям для небажаних сепаратистських настроїв, завдають політичний та економічний збиток і автономії, й Україні загалом, підривають авторитет влади перед народом.

Слід зазначити й те, що і на державному, і на міжнародному рівнях відсутні механізми захисту прав автономії. Залишається лише сподіватися на мудрість Конституційного Суду України, який уже двічі припиняв спроби народних депутатів України, скеровані на перегляд конституційних прав і повноважень Автономної Республіки Крим.

Гадаю, що одним із дієвих механізмів зміцнення статусу Автономної Республіки Крим могло б стати надання Верховній Раді автономії права законодавчої ініціативи в парламенті України. Під час внесення змін до Конституції країни з питань адміністративної реформи можна було б урахувати і це питання...