Відгук на статтю
«На здоров’я начхати. Вгадайте — кому?» («Голос України» за 24.10.2008).Не всі проходять медогляд за рахунок платників податків. Принаймні у Подільському районі столиці працівники шкіл і дитячих садків не пройдуть медогляд, поки не заплатять 32 гривні з копійками плюс дві гривні за послуги банку з власної кишені. Тільки після цього в тебе візьмуть кров і поставлять потрібні штампики.
Учитель той медогляд проходить 7-10 днів. Здебільшого у відпустку. Основна маса педагогів покірно здає аналізи і годинами висиджує під кабінетом спеціаліста, щоб за хвилину вийти з потрібною печаткою чи папірцем. Лор, якщо ти на щось скаржишся, може написати твій діагноз із твоїх же слів і навіть не гляне у вухо чи горло, а дантист направить до дільничного дантиста і запише
«нуждается в санации». Згодна, що кардіолог, гінеколог і онколог потрібні, як і флюорографія. Але чому вчителя чи вихователя не перевірить на своєму апараті лікар-мамолог (педагоги — переважно жінки), не огляне і не визначить стан щитовидної залози ендокринолог?Прочитавши статтю, чиновники можуть зробити нам
«приємне» і введуть у список обов’язкових лікарів офтальмолога, гастроентеролога, невропатолога, кардіолога та інших, яких ми запропонуємо. Але де гарантія, що мене там оглянуть, вислухають, щось порадять? Адже все робиться формально, для галочки. А коштів за огляд здеруть ще більше.Моя думка така: якщо медогляди потрібні для галочки (адже педагогу від них ніякої користі), то залишити слід онколога і флюорографію, бо без них все одно тебе не прийме жоден лікар. А інших спеціалістів я відвідаю сама, коли мені
«припече» і коли матиму вільний час.Про поліклініку для педагогів ми можемо тільки мріяти.
Київ.
