У часи Козацької Республіки існував кодекс моральних заповідей, цінностей, козацької честі, яким послуговувались не тільки січові, сотенні, полкові школи, Острозька і Києво-Могилянська академії, а й українські сім’ї. Цей кодекс дістав назву Лицарська регула (від слова «регулювати») і звучав так:

«Не рухай чужого майна і не втручайся в чужі справи, але не дозволяй втручатися й у твої; поради слухай, але май свою думку, а якщо щось почав робити, то роби, не дозволяй собі кинути початої справи ні через важкість, ні зі страху; нікому не нав’язуйся зі своєю думкою, але нікому не дозволяй зневажати її; у своєму житті будь не лозиною, що гнеться у той чи інший бік; перед нижчими не задирай голову, а перед вищими не гнись дугою; на людські діяння дивися, а за свої відповідай перед Богом і самим собою. Живи по-Божому».

Ось на таких високих, чистих, чесних моральних засадах українці виховували молодь упродовж століть. З непідробним захватом писали про це посли, мандрівники, просвітники. Їхні відгуки і зібрав у книжці «Республіка козаків» Григорій Нудьга.

Невідомий широкому загалу самобутній педагогічний пласт по праву має стати частиною національної педагогіки, зокрема, і козацької. Про неї можна прочитати у книжці Ю. Руденка і О. Губки «Українська державна педагогіка».

Київ.