Тому міська влада має приділяти йому особливу увагу

Так вважає президент Миколаївської регіональної торгово-промислової палати, депутат Миколаївської міської ради Сергій Власенко (на знімку). Він упевнений: місцева влада різних міст України повинна самотужки взятися за створення власних антикризових програм. Причина того — невпевненість у здатності Києва знайти оптимальні та дієві рецепти для країни загалом. У регіонах сьогодні розуміють: масштаби кризи в кожній області різнитимуться і частково залежатимуть від ефективності дій на місцях. Миколаїв не є винятком, місто навіть одне з перших почало обговорення такої антикризової програми. С. Власенко поділився з газетою своїм баченням ситуації та шляхів виходу із скрутного становища, в якому опинилися всі.

— Можна бути певним, що кожне місто надішле власні пропозиції до Верховної Ради, уряду та Президента з переліком тих дій, які очікуються від центральної влади. Також безсумнівно, що загостриться традиційна регіональна конкуренція за одержання додаткових бюджетних та інших державних ресурсів. Але цілком зрозуміло, що кожне місто передусім має використати всі наявні власні можливості для мінімізації наслідків кризи. Першочергові завдання, які стоять перед міською радою та виконавчими органами, можна розділити на чотири групи.

По-перше, це забезпечення громадської безпеки. Відома закономірність: зростання безробіття на 1 відсоток призводить до зростання рівня злочинності на 3—4 відсотки. По-друге, вкрай важливо зберегти наявну мережу закладів освіти, охорони здоров’я, культури. По-третє, міській владі доведеться взяти на себе додаткові навантаження задля збереження комунальної інфраструктури та забезпечення населення комунальними послугами (тепло- та водопостачання, каналізація тощо). Не можна допустити повернення до «віялових» відключень електроенергії та інших ознак, які люди пам’ятають з часів системної кризи 90-х років.

Четвертий напрям: збереження ділової активності через всебічну підтримку малого та середнього бізнесу. Лише тут місцева влада здатна істотно вплинути на економічну ситуацію на «підмандатній» території та одержати певну віддачу до бюджету. Нагадаю, що у випадку Миколаєва малий та середній бізнес — це близько 42 відсотків надходжень до міського бюджету, зайнятість 35 відсотків працездатного населення міста. До того ж Миколаїв має важкий досвід: саме завдяки швидкому розвитку малого бізнесу вдалося вийти з минулої кризи, спричиненої зупинкою містоутворюючої галузі радянських часів — суднобудування. Саме економічний блок заходів, націлених на сприяння малому та середньому бізнесу, має стати стрижнем міської антикризової програми.

Досвід недавнього минулого та висновки спільного з бізнесом та громадськістю обговорення програми дій у Миколаївській регіональній торгово-промисловій палаті і міській раді дав можливість сформулювати декілька принципових підходів.

1. Великі компанії завжди на видноті, та й зазвичай вони мають змогу донести свої потреби до міської влади. Нині слід уважно та персонально опікуватися кожним, навіть невеликим за розміром, підприємством, яке досі працювало успішно. Критерії відбору: обсяг платежів до бюджету, коефіцієнт податкового навантаження, питома вага інноваційної продукції, кількість працюючих.

2. Кожен захід програми має бути спрямований на допомогу легальному, законослухняному бізнесу. Потрібен окремий комплекс дій, спрямований на попередження відходу бізнесу в «тінь». «Тінізація» бізнесу під час кризи неминуча, але її розмах частково може обмежити міська влада. Працювати доведеться за двома напрямами: полегшення життя сумлінним платникам податків і спільний із податковою інспекцією та іншими відомствами план заходів щодо посилення тиску на «сіру» зону бізнесу.

3. У рамках цієї роботи міськвиконкому потрібно прискіпливіше поставитися до власних структур. До речі, якщо ще рік тому було прийнято посилатися на дефіцит кадрів, то нині ситуація на ринку праці зовсім інша. Якщо вже підприємець вирішив зберегти бізнес, не вивів капітал у готівку і не перечікує непевні часи, а зберігає робочі місця та сплачує податки, то службовці мають ставитися до своїх обов’язків стосовно нього з великою шаною. Зокрема, в Миколаєві варто переглянути доцільність створення служби адміністраторів. Практика засвідчила, що ефективність цього підрозділу — величина навіть не мала, а мінусова.

4. Переробка сільгосппродукції та виробництво харчових продуктів — одна з небагатьох галузей, де економічний потенціал регіону може бути збережений. Але без певних протекціоністських заходів пробитися малому бізнесу до торгівлі, особливо до великих торгових мереж, практично неможливо. Такі заходи подекуди вже запроваджуються, але дуже важливо чітко обмежити їхню дію: за часом, групами товарів тощо.

5. Традиційною є пропозиція відкриття нових ринків та збільшення кількості місць на вже наявних. Це випробувана форма працевлаштування людей, які втратили роботу, але сьогодні вона потребує обережності. Тут необхіден постійний моніторинг податкових та інших надходжень, легалізації робочих місць тощо. Уже сьогодні «звичайним» магазинам дуже важко виживати між супермаркетами та ринками, тож від повторного наступу ринкової торгівлі місто може втратити більше, ніж сподівається одержати.

6. Окремого розгляду потребує комплекс питань, пов’язаний із будівництвом, землею та архітектурою.

Так, для Миколаєва першочерговим є затвердження Генерального плану розвитку міста. Друге — впровадження конкурсного механізму виділення земельних ділянок у, так би мовити, виробничому режимі. В умовах різкого зменшення попиту на землю це єдиний засіб зберегти прийнятний рівень надходжень до міської казни від цього ресурсу.

Загалом припустимі перегляд виконання договорів на оренду та резервування земельних ділянок і вилучення тих, де користувачі мають значну заборгованість перед бюджетом.

Але міська влада також повинна зробити крок назустріч підприємствам. Миколаїв, як багато інших обласних центрів, не має можливості викуповувати за рахунок бюджету значні обсяги нового або недобудованого житла. Підтримка можлива за рахунок зменшення додаткового навантаження на забудовників: сплати так званих п’яти відсотків на соціально-економічний розвиток та інших місцевих платежів.

7. Особливого значення в умовах кризи набувають також прозорість та конкурентність на ринку державних закупівель, умови доступу до нього місцевих підприємств. У масштабах Миколаївської області сума таких закупівель становить понад 400 мільйонів гривень. Це дуже істотний ресурс, який можна використовувати з більшою ефективністю для бюджету.

8. Ще один ринок, досі слабо освоєний малим та середнім бізнесом, — ринок житлово-комунального господарства. Впровадження ринкових реформ у ЖКГ залежить не лише від міської влади, але вже сьогодні місто може сприяти використанню потенціалу цього ринку для мінімізації кризи.

9. Уже під час першого обговорення Антикризової програми стала зрозуміла необхідність організувати постійний моніторинг економічних процесів у місті. За надходженням різних видів податків, за різними секторами економіки, за окремими територіями. Для розробки дієвих заходів потрібні прогнози ситуації на ринку праці, навантаження на соціальні фонди, на компанії, які відповідають за життєзабезпечення міського господарства.

Украй важливо сьогодні налагодити функціонування системи обміну інформацією між окремими містами та регіонами. Навряд чи варто очікувати універсальних рецептів, але ідеї та досвід інших міст можуть бути корисні. Було б доцільним створювати таку систему в Асоціації міст України, фактично вже йде обмін корисною інформацією в межах системи торгово-промислових палат.

Сергій ВЛАСЕНКО,президент Миколаївської РТПП, депутат Миколаївської міської ради.

Фото надано прес-службою РТПП Миколаївської області.