«Відкрити кисть!», «Розгорнути захват!», «Випрямити зап’ястя!», «Плечі назад!»...Для більшості співгромадян, гадаю, ці команди абсолютно нічого не означають. Вони зрозумілі лише аматорам досить видовищного, але маловідомого виду єдиноборства — армреслінгу («боротьба зап’ястями»).

...Сусід був вочевидь розстроєний. Поїзд мчав у густу ніч, розмірено стукаючи колесами об стики рейок. Хлопець із рельєфними м’язами під футболкою дивився у вікно і, мабуть, стомившись від тривалого мовчання, раптом запитав:

— Ви до Сімферополя у відрядження? А я додому, з Норвегії.

Слово за слово, й через півгодини я знав причину невеселості Сергія Іванова, майстра спорту міжнародного класу з армспорту.

Член команди «Кримські слони» повертався із чемпіонату Європи, де показав «лише» четвертий результат, чим і був засмучений. Не в правилах 25-літнього спортсмена, як з’ясувалося, повертатися на Батьківщину без медалей.

Він учився в 11-му класі, коли в шкільному спортзалі з’явилися «качки», котрі брали участь у чемпіонаті країни з армреслінгу (2000-й). Сергій теж був не ликом шитий — займався ушу, боксував, тягав «залізо». Якось запропонували 17-літньому школяреві помірятися силами з борцями, які значно перевершують його у вазі та досвіді. Він спробував і двох переміг. Так старшокласник увійшов «до теми». Через кілька місяців він виграв першість Криму, через півроку — чемпіонат країни серед юніорів, став другим серед дорослих. Так втягнувся, що тепер практично не пропускає змагань. Були б спонсори як, скажімо, ЗАТ «Коктебель», ВАТ «Марочні вина, коньяки».

Вигравав у ветеранів, котрими вважають спортсменів у віці за 40 років, а є й 70-літні.

— Армспорт — боротьба захоплива. Ніхто, побувавши на турнірі, не може байдуже спостерігати, як у запеклій сутичці сходяться богатирі, яку силу й спритність демонструють, як, програвши, кулаком б’ють по столу, згинаючи його ніжки, — зауважує Іванов.

З історії армспорту

На початку 1960-х американський журналіст Білл Соберанс часто з азартом спостерігав за «боротьбою на руках», яку влаштовували далекобійники у містечку Паталума (неподалік Сан-Франциско). У 1961-му він зареєстрував світову корпорацію, а в 1962 році було проведено перший чемпіонат світу з реслінгу серед чоловіків (в 1964-му — серед жінок).

Нині у Всесвітній аматорській федерації армспорту об’єднано більш як 70 країн, у тім числі Україна. Є і професійна ліга.

Бувало, програвав і Сергій. «Через некомпетентність арбітрів, — зазначав рукоборець. — Якось довелося боротися одночасно із трьома американцями — борцем і двома несправедливими суддями».

— Сергію, скільки тривала найдовша сутичка?

— Майже дві хвилини. Найкоротша — близько секунди.

— А яка ваша рука сильніша?

— Та, яка не травмована.

— Що найбільше імпонує вам у правилах армреслінгу?

— Вони передбачають сувору дисципліну, чесність, повагу до учасників змагання. І ще: рефері не можна відсторонити від суддівства на чиюсь вимогу. Але він сам може відхилити свою кандидатуру, якщо відчує, що його суддівство не буде об’єктивним.

— Розкажіть про своїх колег.

— Засновниками армспорту в Криму по праву вважають Богдана Гордаша, Максима Ульянкіна і Георгія Лобанова. Вони підготували багатьох спортсменів, організували перші чемпіонати Криму, а з 2001-го всі кубки і чемпіонати країни проводять на півострові. З 2000-го кримчани завоювали дюжину медалей на першостях світу і Європи, безліч нагород на міжнародних і всеукраїнських турнірах. Серед найкращих — Андрій Шарков, президент регіонального відділення, Олександри Цвєтков і Козловський, Олег Балковой, Андрій Тарасов та інші хлопці.

Знайомство з Сергієм Івановим додало мені оптимізму. Якщо у нас є чоловіки, для яких четверте місце на європейському турнірі — привід для засмучення, не все так погано в нашому домі. У спортивному, зокрема.

Сімферополь.

На знімку: через секунду суперника буде переможено.

Фото з архіву «Кримських слонів».