Двір Сулеймана Ісмаілова схожий на велику занедбану альтанку. Старезні підпори ледь утримують розрослий виноград. Його грона, придавлені першим морозом і майже висохлі від вітру та сонця, висять просто над головою. Якщо зібрати виноград, його набереться щонайменше п’ять-шість відер.— А чому врожай не зібрали?— Нема кому,.. — похмуро відповідає хазяїн і веде вглиб двору, щоб показати головну «визначну пам’ятку» свого будинку. Тонкі тріщини від фундаменту майже до даху в деяких місцях замазано цементом і заклеєно «маячками».— Ось, дивіться, — демонструє Сулейман Ісмаілов, — будинок осідає, вночі чую, як тріскаються шпалери. Тут жити небезпечно, але іншого житла мені не дають.

Осідає пагорб і тягне за собою будинки

Планування шахтарського селища Лотикове, де живе Ісмаілов, не піддається сучасній логіці. Будинки, побудовані в 50-х, 60-х роках, прив’язувались до рельєфу місцевості й групувалися на пагорбах. Зрештою, утворилися окремі острівці житла, до яких можна дістатися, лише перетнувши глибокі балки або витративши час на об’їзд. Зате природа тут чудова. Самі жителі кажуть, що в їхній місцевості особливе повітря. Але для Ісмаілова це не аргумент. Він хоче покинути і розхвалену особливість краси природи, і власний будинок, зведений своїми руками. До того ж якомога швидше.

У вересні 1994 року в їхній родині сталося лихо. На шахті «Слов’яносербська» загинув син. Хоча в Сулеймана є ще три доньки, все-таки сина він уважав своєю головною опорою. Через якийсь час злягла дружина, переживши два інсульти. Селище велике, до центру далеко, круті схили під час ожеледі і сльоти долати важко. Тож «швидка допомога» не завжди приїжджає за викликом. З 2006 року Ісмаілов почав звертатися до різних інстанцій із проханням визнати його помешкання аварійним і надати його родині житло ближче до центру селища. Адміністрація та профспілковий комітет шахти «Слов’яносербська», де раніше працювали Ісмаілов і його син, почали клопотати перед державним підприємством «Луганськвугілля» про виділення житла колишньому гірникові. Та хоч куди звертався Сулейман, зі всіх інстанцій приходили відповіді не на його користь. «Ми не можемо надати або обміняти належний родині Ісмаілових будинок на інший — в центрі селища, — відповідала голова Лотиковської селищної ради Світлана Прогулова. — Навіть у разі передачі житлоплощі селищній раді від держпідприємства «Луганськвугілля» ми зобов’язані надати її громадянам за чергою. Є також черга на позачергове надання житла. Відповідно до статей 34 і 46 Житлового кодексу України підстав для постановки на чергу як такого, що потребує поліпшення житлових умов, у С.І. Ісмаілова немає». Розуміючи, в якій ситуації перебуває родина у зв’язку із хворобою дружини Ісмаілова, голова селищної ради запропонувала юристам «Луганськвугілля» пошукати вихід із ситуації, що склалася.

Власне, вихід був. На ньому Ісмаілов і наполягав: визнати приватне помешкання аварійним. Однак проведення глибокого обстеження будівлі, яке здійснюють спеціальні інститути, виявилося справою платною, а в місцевому бюджеті не передбачено видатків на проведення таких робіт ні стосовно комунальних будинків, ні тим паче стосовно приватних будівель. Голові Лотиковської селищної ради не залишалося нічого іншого, як порадити Ісмаілову «боротися з наслідками просідання ґрунту передусім постійним доглядом за будинком», «оскільки просідання ґрунту в нашій місцевості — постійно діючий фактор».

Майже всі будівлі з тріщинами

Це справді так. Вулиця Мічуріна, на якій стоїть будинок Ісмаілова, виросла на пагорбі. Садиби розташовано так, що городи по схилу спускаються вниз. Як розповідають жителі, з роками пагорб осідає й тягне за собою будинки. На вулиці — десяток будівель, і майже всі мають тріщини. Сусідка Ісмаілова показала зміцнення, що підтримує фундамент і стіни її будинку від руйнування.

— Але ми звідси нікуди не підемо, — попереджає вона моє запитання. — Ми цей будинок будували, тут діти виросли, будемо жити до самого свого кінця. Сулейману пощастило більше, тому що під його хатою немає шахтної виробки. На нашій садибі земля просіла саме через порожнечі, що утворилися в надрах. Але ми стежимо за будинком, зміцнюємо фундамент, замазуємо щілини. У нас у всьому Лотиковому така картина. Це ж скільки житла треба мати для відселення! А Сулейману слід стежити за своїм будинком, вчасно його ремонтувати.

З думкою сусідів збіглися й висновки комісії, котра обстежила дім Ісмаілова. З відповіді на його скаргу до Слов’яносербської райдержадміністрації виходить, що «...капітальний ремонт будинку не проводився протягом багатьох років», а що стосується зсуву щодо садиби й двору, то його не виявлено. Маркшейдери шахти «Черкаської» теж підтвердили, що «гірничі роботи, які проводились у 1930—1955 роках, не вплинули на експлуатацію будівлі».

Одне слово, замкнуте коло. Надати інше житло в центрі Лотикового Сулейману Ісмаілову можуть лише в тому разі, якщо його нинішній будинок буде визнано аварійним. Щоб обстежити його на предмет аварійності, інституту будівельних конструкцій, який має проводити ці роботи, потрібно заплатити чималу суму. У селищної ради таких коштів немає, і тим паче їх немає в самого Сулеймана.

— Ми розглядаємо й такий варіант, як проведення капітального ремонту за рахунок державних коштів, — пояснює перший заступник голови Слов’яносербської райдержадміністрації Тетяна Дерев’янко. — Але тут теж є труднощі. На жаль, Сулейман Ібрагімов не підпадає ні під одну з категорій населення, які мають пільги. Наприклад, старший його брат — учасник та інвалід війни. За рахунок держави йому відремонтували квартиру, дали машину. Сулейману теж у допомозі не відмовляємо, постійно реагуємо на його звернення, але надавати таку матеріальну підтримку, як його братові, за законом не можемо. Остання комісія у складі представників архітектури, управління праці та соціального захисту населення, МНС тощо проводила візуальні дослідження житлового будинку в жовтні поточного року. Значних деформацій, які вказували б на руйнування будови, не виявлено. Для подальшого нагляду за конструкцією комісія поставила спеціальні маячки. Через місяць перевірила — й розширення тріщин, просідання не виявила.

З висновками комісії не згоден Ісмаілов.

— Я спати не можу, чую, як шпалери вночі тріщать, — обурюється він. — Я свій дім побудував 1967 року. Він литий, із граншлаку. Можливо, з недосвідченості я щось і не так зробив у самій конструкції. Але сьогодні виправляти нема кому і нема за що. У мене хвора дружина, я не можу «швидку допомогу» викликати, щоб їй зробили укол.

Чоловік і дружина Ісмаілови вважають, що в Лотиковому є чимало покинутих будинків, в одному з яких можна жити після проведеного там ремонту. На таке приміщення вони й розраховують, з урахуванням того, що ремонт буде проведено за кошти місцевого бюджету. Влада в принципі розглядає й цей варіант, хоча особливих надій на його здійснення не плекає. Адже в кожного нежилого будинку є або господар, або спадкоємець, що може зненацька з’явитися. Тож з юридичної точки зору місцева влада не має права на такі будинки. Виходить, що шансів переселитися в інше житлове приміщення в Ісмаілових поки що немає.

Тетяна Дерев’янко це не заперечує:

— Так, сьогодні ми не можемо переселити Ісмаілова в інший будинок, оскільки не маємо на те підстав. У районі чимало сімей живе у справді аварійних приміщеннях. В Ісмаілова ситуація не критична. Я гадаю, що ми знайдемо спосіб відремонтувати його житло, а також варіанти медичного обслуговування його дружини.

Тільки Сулейман Ісмаілов цим обіцянкам не вірить. Він готовий почати друге коло своїх клопотань.

— Невже за 28 років бездоганної роботи на шахті я не заслужив кращого? — з гіркотою запитує він.

Луганськ.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.