Будь хоч генералом, а за парту сідай!

Для того, щоб по-справжньому відчути, як і чого навчають у центрі, треба хоч раз скласти тут тестові іспити. А це, до речі, зобов’язані робити практично всі працівники митної служби країни. Ось тоді кожен розуміє, що ні солідний стаж роботи, ні високі звання, ні особисті зв’язки не допоможуть. Кожному треба показати знання законодавчої, теоретичної бази, та й практичні навички повинні бути на високому рівні. Бо «трійка» за іспит — це не просто посередня оцінка. Це фактор, котрий може перекреслити всю подальшу кар’єру митника.

Обличчя країни

У тому, що двері держави відкриває митник, не може бути жодного сумніву. Тому й перші враження про країну нерідко складаються саме з того, як він працює. Не секрет також, що митниця серйозно наповнює державний бюджет. Тож і тут успіх багато в чому залежить від умінь митника. Одне слово, не можна йому втрачати пильності та форми ні на мить.

Але й відмінникам не варто розслаблятися. Адже й законодавство, й методи роботи митників постійно змінюються, вдосконалюються. Тому через певний термін підвищення кваліфікації у центрі доводиться проходити ще і ще. Тільки нинішнього року в Хмельницькому центрі підвищило кваліфікацію більш як півтори тисячі митників.

Професія — найдавніша, знання — найсучасніші

Для того, щоб кожен митник не тільки відчував справжню гордість за свою професію, а й добре знав історію її становлення, у центрі створено своєрідний музей історії митної справи. Його матеріали свідчать: митниця має давнє коріння, вона вміє вірно служити державі. Хоч історія та час змінили державні кордони, але не змогли вплинути на суть і завдання служби. В її основі залишається вірність інтересам країни. Українській державі треба багато чого навчитися самій і навчити митників. Разом із кращими науковцями та практиками інших навчальних закладів співробітники центру написали своєрідну абетку митника.

Спеціальні видання вчать оформлення товарів та транспортних засобів, боротьби з контрабандою та порушенням митних правил, акумулюють основи митного законодавства та принципи регулювання митної справи. А є ще й спеціальні посібники з ділової української мови і етики та етикету митника...

Справжньою гордістю закладу стала бібліотека, котра містить близько трьох тисяч спеціалізованих видань. Частина з них продубльована в електронному варіанті. А електронний каталог видань був визнаний бібліотечними фахівцями кращим програмним продуктом у цій галузі.

У центрі розуміють: хоч би якими ґрунтовними були теоретичні знання, без практичних навичок не обійтись. Тому викладачі та співробітники організовують «круглі столи», виїзні заняття, моделюють конкретні ситуації, проводять ділові ігри — й усе для того, щоб жоден спритник не міг обвести митника довкола пальця.

Валюта, зброя, наркотики?

Ця фраза із анекдоту стала для митника справжньою класикою. Професіоналам, які пройшли практичний курс навчання у центрі, найхитріші схованки видаватимуться дитячими забавками. Адже заняття проходять у... пасажирському вагоні, вантажному контейнері чи в салоні легковика. Усе це представлене не у вигляді макетів, а як спеціалізовані навчальні класи.

Тут у ролі контрабандистів нерідко виступають... викладачі. Вони вхитряються заховати у вагоні кілька «ящиків з алкоголем», з півсотні «цигаркових блоків», пакунки з «грошима», «золотом», «наркотиками». Знають, як прикрити задекларованим вантажем контрабандний товар на сотні тисяч гривень, вміють ховати банківські картки, товар у валізах із подвійним дном, у різних схованках легкового автомобіля. Показують навіть, як під капотом машини можна завантажити до двохсот кілограмів м’яса!

Усі ці задачі — від хрестоматійних прикладів до зразків високого контрабандного пілотажу — пропонується розв’язати кожній групі слухачів. Після таких занять митники зможуть і голку в копиці сіна відшукати.

У центрі представлено практично всі технічні засоби контролю. Якщо не вдалося ознайомитись із таким устаткуванням на робочих місцях, то тут обов’язково продемонструють і навчать працювати на ньому.

Якщо митна служба є зразком служіння державним інтересам, то Хмельницький центр підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів став справжнім зразком високого професіоналізму всередині митної інституції. Головне завдання закладу — постійно дбати про безперервне підвищення кваліфікації працівників митних органів, надавати їм найновішу професійну інформацію, дбати про етичне виховання. А професіоналів можуть навчити тільки професіонали. Прикладом для багатьох став директор центру Андрій Войцещук.

Його енергії та ентузіазму можна по-доброму позаздрити. Як щиро зізнається сам керівник, умінню виконувати максимум роботи із мінімальними затратами, кмітливості та витривалості завдячує колишньому військовому вихованню. Додати до цього добру теоретичну підготовку, ґрунтовні знання та досвід роботи на державній службі — ось і зразок українського митника.

Утім, у Центрі переконані, що до ідеалів треба прагнути все життя. Бо ж і тепер, незважаючи на величезну проведену роботу, намагання зробити його по-справжньому зразковим, залишається чимало проблем. Від загальнодержавних — таких, скажімо, як удосконалення митного законодавства, до власних внутрішніх, серед яких одна із найнагальніших — облаштування свого гуртожитку для слухачів.

Усього і не злічити, що ще хотілося б мати в центрі. Його співробітники брали участь в різноманітних міжнародних семінарах, спілкувались із науковцями та професіоналами найвищого класу, відвідували митні служби інших держав — одне слово, побачили кращі зразки організації цієї справи. І не просто побачили, а спроектували все це на свою діяльність. А враховуючи те, з якою наполегливістю і старанням працює колектив, як упевнено його керівник веде до нових здобутків, можна не сумніватись, що з часом проблеми залишаться позаду, а центр радуватиме новими успіхами.

Хмельницький.

Фото з архіву Центру.