Уроки вугільного термінала, побудованого ТІСом

До 2 грудня, коли в Малому Аджалицькому лимані — за 40 кілометрів від Одеси — біля причалу товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінвестсервіс» (ТІС) ошвартувалося судно «Сільвер Гейт» під прапором Ліберії, яке прибуло з вантажем 67800 тонн коксівного вугілля із США, монополія на перевантаження вугілля належала морським торговельним портам у Южному та Маріуполі. Обидва державні порти спроможні обробити протягом року 10 мільйонів тонн вугілля. З 2 грудня такої монополії вже не існує...

Потужності вугільного термінала ТІСу дають змогу в експортному та імпортному режимі переробляти 15 мільйонів тонн вантажу. Арифметика тут більш ніж проста й коментарів не потребує, бо вона зрозуміла, як рівнобедрений трикутник.

Аналогів побудованим ТІСом вугільним терміналам в Україні немає, і, ймовірно, протягом кількох років не буде, це точно.

Коли ТОВ «Трансінвестсервіс» у 2004 році прийняло рішення про початок розробки техніко-економічного обґрунтування і будівництва термінала, його вважали нереальним навіть ті фахівці, котрі горою стояли за збільшення пропускних потужностей портів країни з переробки вантажів. І річ була не тільки в ціні — передбачалося залучення 115 мільйонів євро інвестицій. Експерти сумнівалися в здатності підприємства виконати гігантський обсяг робіт — поглиблення акваторії, будівництво двох глибоководних причалів, переміщення мільйонів кубометрів ґрунту на суші. Висловлювали фахівці сумніви й стосовно того, що ТІСу вдасться дотриматися найсуворіших вимог та нормативів екологів, котрі, як то кажуть, пообіцяли грудьми стояти за охорону навколишнього середовища.

Проект термінала розроблявся ТІСом разом із українськими інститутами. Бізнес-план проекту було розроблено відомою і авторитетною у цій галузі фірмою «HPC» (Гамбург. Порт. Консалтинг). Проект пройшов абсолютно всі необхідні узгодження та одержав усі дозволи контролюючих органів в Україні.

Два роки тому розпочалися будівельні роботи. Днопоглиблювальні роботи в акваторії порту було доручено виконувати німецькій фірмі «Мебіус», яка має високий авторитет у світі в цій галузі. До речі, ця фірма раніше прекрасно зарекомендувала себе під час будівництва глибоководного суднового ходу Дунай—Чорне море.

Немає потреби розповідати про те, як відбувалося будівництво вугільного термінала — якщо говорити відверто, то з такою якістю, з такою точністю дотримання технологічного графіка в нашій країні не працюють уже давно.

До речі, в процесі будівництва група молодих, грамотних, амбіційних українських інженерів, як то кажуть, по ходу вносила зміни в початковий проект. Вони, приміром, запропонували, щоб вугільний термінал працював не тільки в імпортному, а і в експортному варіанті. Це рішення виявилося конкурентоспроможним і таким, що відповідає реаліям, які склалися на сьогодні.

Чому мова зайшла про імпортний варіант обробки вантажів? Та тому, що вже тоді, на початковому етапі будівництва, на підприємстві абсолютно точно спрогнозували, що настануть часи, коли сировину для металургійної промисловості дешевше буде завозити із-за кордону, ніж купувати вітчизняне коксівне вугілля. Саме так і сталося — коксівне вугілля з Бразилії і Аргентини сьогодні дешевше, ніж українське.

Потужність вугільного термінала, побудованого ТІСом, дасть змогу повністю закрити потреби гірничо-металургійного комплексу в Україні в коксівному вугіллі та залізорудній сировині.

Що являє собою вугільний термінал ТОВ «Трансінвестсервіс», який приступив до роботи 2 грудня нинішнього року?

— Гідротехнічна частина, — розповів кореспондентові «Голосу України» головний інженер Віталій Котвицький, — це два глибоководні причали глибиною до 15 метрів. У перспективі планується поглиблення до 17 метрів, загальною довжиною 500 метрів. Вийнято 4,5 мільйона тонн ґрунту днопоглиблення. Європейські експерти вважають, що за конструктивним рішенням причали ТІСу є найпередовішими, такими, що дають змогу приймати для експортно-імпортної обробки вугілля багатотоннажні судна.

Технологічна частина термінала представлена високопродуктивними спеціалізованими грейферними перевантажувачами. Закуплено судновантажні машини. На терміналі встановлено складські машини фірми «Крупп», а також системи пилоподавлення, що відповідають світовим вимогам. Сумарна потужність складів — один мільйон тонн вугілля.

Директор вугільно-рудного комплексу ТІС Олександр Чебручан розповідає, що новий вугільний термінал забезпечив роботою 300, а у перспективі — 360 мешканців Одеської області. Двоє з них —старший диспетчер Сергій Анікін та його заступник Роман Чміль — розповіли, що й не мріяли про те, що працюватимуть на такому суперсучасному підприємстві. Про заробітки й говорити не доводиться — вони значно вищі за середню заробітну плату по Одеській області. І що головне — жодних затримок з її виплатою на підприємстві просто не буває.

Було б, напевно, неправильно думати, що ТІС крокував до відкриття вугільного термінала по килимовій червоній доріжці, жодного разу не спіткнувся, жодного разу не збився з ритму. Було й це. Звична для сьогодення картина полягає в тому, що державні структури швидше чинять протидію приватній компанії, яка зуміла залучити багатомільйонні інвестиції, ніж допомагають їй. Не говоритимемо сьогодні про персоналії, але в компанії ТІС добре пам’ятають про те, як протягом кількох місяців їй забороняли експлуатувати тільки-но побудований суперсучасний глибоководний 18-й причал. У результаті й компанія, і держава зазнали величезних збитків. Пам’ятають у трудовому колективі про те, як шаланди німецької фірми «Мебіус» з вийнятим зі дна морського ґрунтом простоювали через наказ не випускати їх з акваторії порту. Були часи, коли баржі з піском з Херсона, що його ТІС планував використовувати для формування тіла нових причалів та засипання анкерів, не змогли увійти в акваторію порту знову-таки за наказом згори.

Вуглевоз «Сільвер Гейт» уже стояв під вивантаженням, а в кабінеті першого заступника генерального директора Віталія Котвицького дзвонили телефони. Телефонували з Кривого Рогу. Перший керівник департаменту експорту продукції і поставок сировини компанії «АрселорМіттал Кривий Ріг» пан С. Сінха цікавився, коли прибуде ешелон з коксівним вугіллям, що його так чекають на підприємстві. І дуже зрадів, коли дізнався, що теплохід з коксівним вугіллям стоїть на рейді, чекаючи розвантаження. А вже через два тижні після розвантаження ешелони з вугіллям узяли курс зі станції «Хімічна» на Кривій Ріг.

Уроки вугільного термінала, побудованого ТІСом, — це, за великим рахунком, уроки для всієї української економіки: довіра інвесторів до України можлива тільки за чесного і сумлінного виконання узятих зобов’язань як з однієї, так і з другої сторони. І ці уроки «Трансінвестсервіс» протягом 14 років уже дав і продовжує давати вітчизняним бізнесменам, займаючись перевалкою зернових культур, хімічних і мінеральних добрив, руди, будівництвом контейнерного термінала, перша черга якого запрацює навесні 2009 року.

До речі, після того як німецька фірма «Мебіус» завершить днопоглиблювальні роботи до 17,6 метра, порт «Трансінвестсервісу» стане найглибоководнішим на Чорному морі. Це дасть йому змогу приймати судна, котрі нині розвантажуються в Румунії у порту Констанца. Саме там сьогодні через відсутність в українських портах сучасної перевантажувальної техніки, обмеження стосовно потужностей і довгі простої суден у чергах обробляються великовантажні судна.

Одеська область.

На знімку: вуглевоз «Сільвер Гейт» (прапор Ліберії) стає під вивантаження коксівного вугілля із США в акваторії порту «Трансінвестсервіс».