14 грудня — День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

Європейська комісія має намір виділити 1,7 млн. євро на реалізацію проектів розвитку забруднених після аварії на Чорнобильській АЕС територій. Про це «Голосу України» розповів Девід Стулік, прес-секретар представництва Європейської комісії в Україні. І додав, що кошти будуть розподілені між двома проектами. Перший, вартістю 500 тис. євро, має забезпечити соціально-економічний розвиток постраждалих від аварії районів Рівненської області. Ще 1,2 млн. євро планується виділити на розробку стратегічних програм розвитку прилеглих до зон відчуження ЧАЕС територій.

Завтра в Україні відзначатимуть День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Напередодні у кількох профільних міністерствах було проведено «урочисті зустрічі» із традиційними привітаннями та врученнями відомчих і державних нагород ліквідаторам Чорнобильської аварії. Відбулося і кілька пам’ятних зустрічей ветеранів—учасників ліквідації. І майже 30 родин чорнобильців отримали ордери на квартири від столичної влади.

— Усі, хто до грудня місяця перебував у Чорнобилі, — каже Анатолій Турченко, ліквідатор аварії на ЧАЕС, — ліквідовували ядерну катастрофу. А уже після встановлення саркофагу люди ліквідовували наслідки Чорнобильської катастрофи. Ці категорії потрібно розрізняти.

Так, у травні 1986 року до Чорнобиля потрапив киянин Василь Сергієнко (на фото). Тоді йому було 35 років. Пригадує, коли пройшло повідомлення про аварію, їх відразу зібрали на роботі і сказали, що потрібна група тих, хто поїде ліквідовувати аварію. Після Чорнобиля Василю Сергієнку давали інвалідність другої групи. Але, каже чоловік, від цього довелося відмовитися:

— Хотілося працювати, бо ж гроші потрібно було заробляти, сім’ю утримувати.

Але от уже понад чотири роки Василь Сергієнко — інвалід першої групи. Лікарі підтвердили безпосередній зв’язок порушення здоров’я із перебуванням у Чорнобилі. Свій діагноз чоловік попросив не розголошувати. Мовляв, не всі сусіди навіть про це знають. По три дні на тиждень інвалід проводить у лікарні. Щомісяця отримує близько 1400 гривень пенсії.

— На оздоровлення копійки виплачують, на харчування — трохи більше 300 гривень. Як за ці гроші може жити інвалід першої групи, який не працює?

І тут емоції взяли гору: «Я б і працював! Я не лінивий. Мені нічого від держави не потрібно! Просто поверніть мені моє здоров’я — і я сам себе прогодую, і ні в кого і копійки не візьму!». Утім, до кінця життя через своє захворювання Василь Сергієнко прив’язаний до лікарні. Каже, уже не раз звертався до всіляких установ із проханням виділити обіцяну законом машину зараз, бо, мовляв, на тому світі вона йому вже буде непотрібна. Але звідусіль — самі відписки.

— Я живу у Пущі-Водиці. І через день маю їздити у лікарню. Щоб уже о 7 бути на місці, доводиться вставати о пів на п’яту. А потім, скільки разів мене виганяли із тих самих маршруток! Сьогодні — знову не хотіли брати. Сказали, що пільговики уже є. Я підіймаюся у салон, кажу, люди добрі, хто пільговик? Нікого немає. Я знову до водія. Кажу, то де ж совість? Він мене облаяв, але все-таки довіз. Хотілося, щоб нас, чорнобильців, інвалідів не ганяли палками. Ми ж віддали своє здоров’я.

Оце, мабуть, і є приклад для молоді. А багато хто з них уже помер. До сьогоднішнього дня з 10 «напарників» пана Василя дожили тільки п’ятеро. «Мене силоміць на аварію ніхто не тягнув. І не за гроші я туди поїхав. Я вважав це своїм обов’язком. Може, зараз усе було б інакше, якби жив в іншій державі...». Та, сподіваємося, що й наша держава, колись-таки стане «іншою»

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.