«Я співаю не для всіх — я співаю для кожного».Ці слова легендарної французької співачки могли б стати рекламним гаслом нової вистави Донецького обласного академічного українського музично-драматичного театру «Едіт Піаф. Репетиція кохання». Роботу показано на малій сцені, яка вважається експериментальною.

Ця вистава в репертуарі театру з’явилася так. Кілька років тому Донецький академічний російський драматичний театр із Маріуполя поставив п’єсу Віктора Легентова про життя легенди французького шансону. Глядачі обласного центру бачили цю виставу під час гастролей маріупольців у Донецьку. Пам’ятаю, після того, як стихли фінальні оплески, хтось із колег сказав про актрису — виконавицю головної ролі: «Якщо так щоразу вивертати душу, недовго й згоріти».

І ось тепер пісні Піаф знову лунають на малій сцені донецької муздрами. В новій постановці легко простежити «маріупольський слід». Торік акторське подружжя Валентини Саврасової та Сергія Лупільцева поповнило трупу донецького театру. Валентина, яка давно мріяла зіграти роль Едіт Піаф (у попередньому колективі їй це не вдалося), сама запропонувала керівництву театру взятися за постановку. Ідея виявилася цікавою, а втілила її молодий режисер, студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого Ганна Цибань, для якої «Едіт Піаф. Історія кохання» стала дипломною роботою.

Епізоди життя співачки подано як репетицію в театрі. Реквізиту — мінімум: за словами режисера, вона сама запропонувала акторам створити необхідні речі із... пачки паперу. Спостерігаючи за грою Валентини Саврасової, яка утримує увагу з першої до останньої сцени, розумієш: у такій ролі можна тільки «горіти». А як інакше показати любов, що виживає за найтрагічніших обставин? «Смерть — це не привід скасувати концерт», — казала Піаф. «Мала сцена — це цілком інший спосіб існування актора, — відзначила Ганна Цибань. —Глядач — ось він, поруч. І головне — знайти спільну тональність існування з глядачем. Два сюжети вистави — репетиція і власне гра, — здалися нам цікавим прийомом. І взагалі, це мрія будь-якого актора —зіграти в одній виставі кілька ролей. Вийшло навіть краще, ніж ми задумували».

«Зіграти Едіт Піаф — моя мрія змалку, коли ще її пісні лунали по радіо, — каже виконавиця головної ролі. — Тоді, пам’ятаю, цей голос потряс мене. Згодом Едіт Піаф була забута. З’явилася Мірей Матьє, я навіть копіювала її зачіску. Потім друг із Німеччини привіз повне зібрання пісень Піаф. Сьогодні ці записи знову лунають частіше. Моя мрія збулася. Я щаслива, це здорово. Я на сьомому небі!».

Заслужений артист України Сергій Лупільцев зауважив, що в роботі над виставою навіть зірки допомагали: принаймні непередбачуваних колізій не виникло. Крім Лупільцева, чоловіків у житті знаменитої співачки зіграли Володимир Биковський та Максим Селіванов. Студент Донецької музичної академії, Максим зайнятий одразу у двох прем’єрах: крім «Едіт Піаф», ще в дитячій казці «Принцеси і горошини», в головній ролі Принца. Як студентові вдається встигати і на навчання, і на репетиції, і на вистави, — залишається його таємницею. Це ще одне свідчення того, що в донецькій драмі не бояться доручати серйозну роботу молодим.