У Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка суттєво розширили підготовку фахівців із реставрації творів мистецтва

У корпусі педфаку розчистили та обладнали під майстерні підвал, придбали спеціальний реставраційний стіл. Поставили грати на вікнах, сигналізацію — адже йдеться про реставрацію творів із фондів музею-заповідника.

Реставраторів у нас гостро бракує. Може, тому й державне замовлення істотно зросло. У Кам’янці було торік п’ять місць, стало 13. Але реставратор має бути й художником, і хіміком, і фізиком, й істориком. Університет ще раніше налагодив тісні контакти з Краківською академією мистецтв, обмінні пленери. Тепер до Кракова вирушать і майбутні реставратори.

Та є проблеми, які треба розв’язувати вдома. Приміром, музейники, дотримуючись букви інструкцій, кажуть, що реставратори повинні мати певні категорії. Їм заперечують практики: ці вимоги ще радянські, фахівців із категоріями жоден виш давно не випускає, у світі взагалі поняття категорійності реставратора не існує. Олександр Віштаченко, молодий викладач, який працює в Кам’янці після закінчення столичної академії, уже відреставрував кілька сотень творів. І йому довіряли рідкісні ікони, полотна Айвазовського, Верещагіна. Всі реставраційні проекти завершуються захистом. Ці захисти, сподівається Олександр, стануть скоро і в Кам’янці помітними культурними явищами. І — піднімуть імідж молодих фахівців.

На щастя, в місті «скресла крига» з реставрацією архітектурних пам’яток. Держава виділяє мільйони гривень на відродження Старої фортеці, Замкового мосту, ратуші, інших споруд, які є національною та світовою цінністю. А тому зростає потік туристів, музей заробляє гроші, туристична інфраструктура — теж. «Адже нам потрібні не мільйони, для початку бодай кілька тисяч гривень — на реактиви, — каже Олександр Віштаченко. — Місто отримає унікальну можливість безплатно привести в порядок усі свої художні фонди руками студентів-реставраторів, звісно, під наглядом викладачів». Першими довірились Віштаченку та його студентам приватні колекціонери. Скільки шедеврів у людей по горищах та сараях!

Зростити тих, хто відтворюватиме стародавні шедеври, — ця справа не регламентується «від» і «до». «Зі мною викладачі сиділи допізна, тепер настав мій час», — каже Олександр Віштаченко. Тож пізнього вечора, коли заняття за розкладом давно скінчилися, світяться вікна майстерні в підвалі.

На знімку: старшокурсниці за реставрацією ікон.

Фото Олександра Віштаченка.