Сумна дата, яку ми щойно відзначили, продовжує ятрити душі. Ятрить різних людей по-різному, і доки Голодомор дехто називає
«так званим», етноцид триває. Чула діалог бабусь у маршрутці. Одна каже зумисне голосно: «Та хто їх там морив голодом...». Інша бурхливо обурюється: «Замовкни, не смій говорити таке...». І посипалися взаємні звинувачення...Галичина не зазнала Голодомору фізіологічно, але переживає його на рівні свідомості. Про це свідчать, зокрема, й мистецькі твори. Відомий львівський скульптор Роман Романович продовжує працювати над композицією, один із варіантів якої (на знімку) експонується нині в рамках мистецького салону
«Високий замок» у Палаці мистецтв. Але й цей варіант не є остаточним.— Я хочу дошукатися кореня трагедії і відповіді на запитання, чому і хто це зробив, — каже скульптор. — Адже в Україні-житниці мали б жати хліб, а не смерть. Як же нам засіяти українськість у масовій свідомості? Як виполоти з неї чортополох? Питання відкрите...
Утілені у бронзі образи — промовисті: серп і молот вкупі із зів’ялими колосками. Проект пам’ятника (скульптор Роман Романович та архітектор Володимир Сачко) сподобався мешканцям села Хітар Сколівського району, і громада зібрала кошти на його спорудження. Творча праця авторів теж стала доброчинним внеском. Село хоч і не зазнало голоду 1933 року, але 19 серпня 1947 року, якраз на Спаса, Хітар знищили підрозділи НКВС, бо тут діяла офіцерська школа УПА.
— Мого старшого брата Ярослава, а він був тоді немовлям, просто викинули через вікно. Дивом вижив, — розповідає Володимир Сачко.
Монумент спорудили біля школи, щоб діти знали правду. Без цього не виростити нового покоління.
Львівська область.
