Протягом останнього десятиліття українському суспільству наполегливо втовкмачують, що вільна торгівля землею нібито стане основою для фінансового відродження країни. Мовляв, селяни, одержавши в особисту власність земельні наділи, заведуть на них сучасне сільське господарство, що, у свою чергу, підштовхне розвиток вітчизняної промисловості. Питання, звичайно ж, не в тім, вірять творці цих фантазій власним словам чи свідомо брешуть власному народові, прокладаючи собі шлях до казкової наживи. Хоча було б цікаво довідатися, що спрямовує політику нинішньої влади — глупота чи зажерливість. Головне в тім, що наша країна виявилася зовсім беззахисною перед божевільною концепцією «вільного земельного ринку», котру оточення Президента має намір упровадити будь-якими засобами, аж до ігнорування демократичних процедур і переходу до керівництва за допомогою президентських указів. Утім, українські євроатлантисти, просторікуючи про своє прагнення до права, звикли безсоромно порушувати принципи, на яких базується демократія.

Боротьба з самозахопленнями і земельним рейдерством ще не починалася

Економічні наслідки вільної купівлі і продажу землі легко уявити. Зрозуміло, що ніде у світі дрібні селянські господарства не можуть конкурувати з великими аграрними виробниками. Головними постачальниками сільськогосподарської продукції є або корпорації, або великі кооперативи, спроможні знайти кошти, необхідні для закупівлі техніки і добрив, упровадження передових технологій. Нинішня українська влада робить усе можливе, щоб відбити в аграрних виробників стимули до об’єднання і спільної реалізації своєї продукції, захищаючи інтереси численних посередників, котрі змушують селян продавати врожай за низькими цінами. Навіть жалюгідні залишки сільськогосподарських підприємств, що збереглися з радянських часів, як правило, насилу зводять кінці з кінцями. Відповідно, землю, тільки-но з’явиться можливість легально торгувати нею, швидко скуплять великі корпорації (насамперед, транснаціональні), тому що в них незрівнянно більші фінансові ресурси, ніж у нинішніх власників землі. Тих же, хто відмовиться продавати свої земельні ділянки, змусять до цього з допомогою адміністративного тиску, а найнепокірніші стануть жертвою рейдерських захоплень. Уже сьогодні, в переддень появи ринку землі, рейдерські захоплення на селі перетворилися на справжню епідемію. З часом їх число тільки ростиме, і хоч би з якими благими закликами виступали президент, депутати і представники виконавчої влади, в умовах тотальної корупції зупинити рейдерство принципово неможливо.

Це ясно підтверджується повною поразкою влади в боротьбі з самозахопленнями землі в Криму. Точніше кажучи, боротьба з цим явищем, по суті справи, так і не починалася. Тим часом воно не тільки підриває економіку півострова (як може дрібний чи середній підприємець вкладати кошти в туристський або аграрний бізнес, коли він не знає, чи зуміє зберегти контроль над своєю власністю?), а й провокує міжетнічні конфлікти, підриває соціальну стабільність в автономії. Здавалося б, згідно з законодавством, кримські органи влади мають усі необхідні повноваження, щоб запобігти новим самозахопленням і покарати тих, хто займається цією протизаконною діяльністю.

Конституційні повноваження Криму протягом багатьох років ігноруються центральною владою, а кримське керівництво не зважується боротися за їх реалізацію. Чому ж тоді боротьба з самозахопленнями землі не ведеться загальнонаціональними органами влади? Мені вдалося домогтися прийняття Верховною Радою закону, який встановлює кримінальну відповідальність за самозахоплення. Високопоставлені чиновники МВС неодноразово обіцяли, що покладуть край цьому різновидові рейдерської діяльності. Та справа так і не зрушила з мертвої точки, самозахоплення тривають.

Ситуація, на мою думку, виглядає досить просто. Земельні спекулянти, виступаючи замовниками самозахоплень (те, що деякі з них прикриваються націонал-радикальною демагогією, ніякого значення не має), діють в інтересах чорного земельного ринку. Тому успіх боротьби за відновлення законності в земельній сфері в Криму й у країні в цілому тісно пов’язаний з реалізацією вимог, спрямованих на обмеження економічного й політичного панування олігархії. Бо в нинішніх умовах перехід найціннішої землі під контроль олігархічних угруповань може стати лиховісною реальністю вже найближчим часом.

Замість продовольчих культур — промислова сировина

Зосередження українських сільськогосподарських земель у руках корпорацій призведе до того, що аграрне виробництво визначатиметься не потребами українського суспільства і не національними інтересами країни, а виключно міркуваннями комерційної вигоди. Це значить, що на родючих українських землях вирощуватимуть не продовольчі культури, а сировину для промислових галузей. Така політика транснаціональних корпорацій, на думку експертів, є основною причиною злиднів у багатьох державах Африки. Не може бути ніяких сумнівів у тім, що така само доля, у разі переходу до вільної торгівлі землею, чекає і нашу країну. Вже сьогодні, коли сільськогосподарські угіддя тільки захоплюються баригами для наступного перепродажу, лунають заклики перетворити Україну на великого постачальника на світовий ринок рапсу, що його використовують сьогодні для одержання біодизелю. Виходить, родючі українські землі пропонується засіяти травою, яка, до всього, ще й різко виснажує родючість грунтів. Очевидно, що в такому разі продовольство і корми для тваринництва доведеться купувати за кордоном. Негативні економічні та соціальні наслідки цього легко прорахувати.

Безліч земельних наділів, що їх банки і корпорації, скупивши, приберігатимуть для «кращих часів» чи використовуватимуть як заставу у фінансових операціях, перетворяться на пустир. Сільськогосподарські угіддя перетворяться на поля для гольфу та особисті маєтки, а ті, що розташовані у приміській зоні чи курортній місцевості, буде забудовано особняками новоявлених мільйонерів. Це вже відбувається у великих містах країни, насамперед у Києві, де під будівництво елітного житла, торговельних і офісних центрів вирубують сквери і парки, знищують дитячі майданчики, руйнують пам’ятки архітектури. Місцева влада не може протистояти цьому процесові, а часом і сама вступає в змову з земельними спекулянтами та будівельними компаніями.

Особливо руйнівного розмаху такі процеси набули в Криму, де під тиском рейдерів практично знищуються санаторії, в тому числі такі унікальні, як «Долосси», що допомагали людям боротися зі смертельними недугами. На межі краху опинився навіть всесвітньо відомий дитячий оздоровчий табір «Артек», якого свідомо підводять до банкрутства. Як депутат, я неодноразово звертався до представників виконавчої влади, в тому числі і до президента, з вимогою зупинити беззаконня. Тим часом Президент і пальцем не ворухнув у відповідь на численні звернення. Нас не бажають слухати і реагувати, тому в нас залишається тільки один засіб — масовий протест.

Українське суспільство повинне негайно зупинити розтягування землі, інакше його чекають соціальні наслідки, що можуть виявитися навіть страшнішими за розвал сільськогосподарського виробництва і стрімке зростання цін на продукти харчування. Як відомо, в сільському господарстві США (до речі, підтримуваному державою) зайнято близько 2 відсотків населення країни. На шляху до цього співвідношення американському суспільству довелося принести величезні жертви, спричинені насильницьким вигнанням фермерів з їхньої землі в період Великої депресії. Тоді соціальний вибух удалося відвернути тільки з допомогою активної соціальної політики, що стала найважливішою складовою «нового курсу» Рузвельта. Для проведення подібних соціальних заходів у нинішньої української влади немає ні коштів, ні відповідних механізмів. Скупка корпораціями сільськогосподарських угідь у часи Піночета призвела до масового знеземелення та люмпенізації селян у Чилі. Зараз лівий уряд, який стоїть при владі в цій країні, докладає величезних зусиль, щоб подолати наслідки цього соціального лиха. Аналогічна економічна політика в Болівії призвела до народного повстання, поставила цю країну на межу розколу і громадянської війни.

Створення земельного ринку — злочин перед українським народом

Сьогодні в нас є можливість на власному гіркому досвіді переконатися в справедливості відомих слів Лева Толстого: «Володіння землею, як власністю, є одним із найпротиприродніших злочинів. Огидність цього злочину непомітна нам тільки тому, що в нашому світі він визнається правом». Створення земельного ринку справді є злочином перед українським народом, і воно здійснюється злочинними методами, через грабунки та рейдерські захоплення. Представники корумпованої влади напряму контролюють через довірених осіб ряд компаній, що беруть участь у рейдерських захопленнях земельних ділянок. Особливо це помітно в Криму, де чиновники лівою рукою правлять, а правою — розвивають свій бізнес, пов’язаний з будівництвом або спекуляцією землею. Не можна забувати, що в Криму до 60 відсотків землі не оформлено в держакти, а тому її можуть в будь-який момент відібрати у віртуальних власників, якими є селяни, котрі по 40—50 років обробляють свою матір-годувальницю. Хоча і право власності нинішня влада, усупереч власним запевненням, поважає тільки в тих випадках, коли не йдеться про захист інтересів олігархії.

Тому досі на Україні значну частину сільськогосподарських угідь так і не розпайовано. Селяни, формально володіючи ними, не мають на руках відповідним чином оформлених актів власності. Влада офіційно визнала, що в такій ситуації перебуває, щонайменше, 800 тисяч жителів села. І в цих умовах В. Ющенко та його оточення закликають негайно завершити розпаювання і ввести вільну торгівлю землею, котру він, усупереч законодавству, погрожує встановити власним указом. Зрозуміло, що в такому разі сотні тисяч селян буде негайно пограбовано, ще до початку всякого «вільного ринку», а решту протягом кількох місяців обманом чи адміністративним тиском примусять розстатися зі своїми земельними ділянками. Україна зіштовхнеться з масовим знеземеленням і люмпенізацією селянства, якому доведеться вибирати між напівголодним існуванням у місті і рабською працею на нових латифундистів. Нагадаю, що подібні процеси свого часу були однією з найважливіших причин і національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, і революцій 1905-го та 1917 років.

Олігархія власними руками підготовляє масштабний соціальний конфлікт, що приведе до її знищення. Однак його ціна може стати занадто високою для суспільства, тому сьогодні всі відповідальні політичні сили мають виступити проти планів олігархії з захоплення земельних угідь і пограбування селянства.

Крим, як регіон, де земля особливо дорого коштує, а тому викликає найбільший інтерес з боку різного роду ділків, поставлено на межу соціального вибуху. Про це красномовно свідчить активна позиція 1551 жителя сіл Віліне, Піщане і Берегове Бахчисарайського району, де рейдерським шляхом намагаються відібрати землю, належну селянам. Очевидно, центральна влада збирається використати його як привід для ліквідації кримської автономії й утвердження авторитаризму. Встановлення авторитарного режиму — найдійовіший спосіб закріпити нерівність і заодно самовладно вирішити питання про проведення геополітичного курсу, який суспільство не сприймає. Тому центральна влада покриває земельні захоплення на місцях, а кримські рейдери, що провокують соціальні збурення, користуються її прямим покровительством.

Але суспільство починає розуміти, що тільки воно зможе зупинити країну, котру влада штовхає в безодню. Народ України розуміє і те, що, тільки зупинивши створення вільного ринку землі, він зможе запобігти знищенню українського сільського господарства і знищенню селянства. Відповіддю на злочинну політику влади, яка потурає земельному свавіллю, стало створення «Всекримського комітету захисту земельних прав громадян». Аналогічні структури мають виникнути у всіх регіонах України. Суспільство повинне стати на захист села, щоб не допустити загибелі країни.

Леонід ГРАЧ, народний депутат України, голова Громадської ради з захисту конституційних прав Автономної Республіки Крим.