Освоєння вуглеводневого потенціалу Чорноморського шельфу здійснюється вже не одне десятиліття. Проте в часи Радянського Союзу, за наявності перспективних родовищ в Сибіру, пошукові роботи на шельфі здійснювалися в невеликих обсягах, переважно з метою загальної оцінки запасів, резервів. Натомість, у незалежній Україні, у зв’язку з обмеженістю запасів нафти і газу на материковій частині та в умовах загальної залежності від поставок вуглеводнів з Росії, освоєння морського шельфу стає одним із основних напрямів нарощування власного видобутку.

Плани із залучення інвесторів залишилися декларацією

Завдяки вдалому географічному розташуванню наша країна має доступ до різноманітних корисних копалин, у тому числі й енергоресурсів. Навіть в умовах хронічного недофінансування геологорозвідувальних робіт, прогнозовані запаси вуглеводнів оцінюються від 1,6 до 2,3 мільярда тонн умовного палива, при цьому близько третини цих запасів припадають на мілководний континентальний шельф Чорного та Азовського морів.

Пріоритетом численних урядових програм з освоєння цього багатства незмінно залишається розгортання масштабних пошукових та видобувних робіт дочірніми компаніями НАК «Нафтогаз України», насамперед ДАТ «Чорноморнафтогаз». Однак сьогодні ми освоюємо, та й то дуже повільно, лише шість родовищ, з понад 60 виявлених перспективних нафтогазоносних об’єктів. Як наслідок — замість стрімкого нарощування видобутку маємо його скорочення вже другий рік поспіль. Приклад класичної безгосподарності — багаторічні проблеми з освоєнням найперспективніших родовищ (Одеського, Безіменного, Суботіна), в які уже вкладено сотні мільйонів гривень. Так- от на Одеському маємо дві експлуатаційні свердловини, але досі не побудовано газопровід. Тож і не дивно, що нині шельф забезпечує близько одного відсотка національного балансу споживання вуглеводнів. І це при тому, що своєчасне освоєння лише трьох згаданих родовищ збільшило б видобуток у декілька разів.

Другий напрям урядових програм — залучення недержавних інвестицій, взагалі залишився декларацією, адже чинний уряд «зарубав» всі ініціативи іноземних інвесторів щодо українського шельфу. Зокрема, ДАТ «Чорноморнафтогаз» зупинив реалізацію угод про спільну діяльність із канадською «Shelton Canada Corp» та британською «CBM Oіl». Нагадаю, що «Shelton Canada Corp» профінансувала буріння пошукової свердловини, здійснене українським оператором, розпочалася підготовка до буріння наступної свердловини.

Також уряд розірвав першу угоду про розподіл продукції (УРП) із компанією «Vanco». Наслідком цього стали не виконані геологорозвідувальні роботи на суму більш як півмільярда гривень, результати яких згідно з положенням угоди мали стати власністю держави та допомогти українським геологам в оцінці реальних перспектив суміжних ділянок надр.

А замість підтримки спільної ініціативи НАК «Нафтогаз України» та OMV (Австрія) щодо проведення відкритого конкурсу на укладення УРП стосовно Скіфської площі Кабмін розбив цю ділянку на 33 окремі блоки, які поодинці не цікаві жодному інвестору. Уряд не підтримав заявку світового лідера нафтогазового бізнесу «Shevron» (США) із проханням надати будь-яку ділянку глибоководного шельфу для освоєння на основі УРП. Не дивно, що, не дочекавшись виставлення на аукціон хоча б одного спеціального дозволу на користування надрами на пошук вуглеводню, ліквідував свою дочірню компанію в Україні «Marathon Oіl». І це незважаючи на особисті обіцянки Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.

Небезпеки «конфіскаційного»законопроекту

Вочевидь, що особливе значення для залучення інвестицій в освоєння глибоководного шельфу, на якому сьогодні ні технологічно, ні фінансово неспроможні працювати українські державні компанії, має механізм угод про розподіл продукції. Проте практика укладення та виконання першої такої угоди із компанією «Венко» показала, що чинний базовий Закон України «Про угоди про розподіл продукції» потребує вдосконалення. На його поліпшення було спрямовано і внесений мною законопроект щодо змін та доповнень до законодавства України про угоди про розподіл продукції (реєстраційний № 3302), ухвалений Верховною Радою у липні 2007 року. На жаль, цей закон став одним із заручників політичної ситуації і не був підписаний Президентом України. А підготовлені сьогодні Кабінетом Міністрів зміни до Закону «Про угоди про розподіл продукції», у разі ухвалення їх парламентом, матимуть дещо інший результат. Припускаю, що на перспективах вкладення мільярдних інвестицій в освоєння українського глибоководного шельфу буде поставлено жирний хрест.

Наведу приклад лише однієї «новації» цього законопроекту. Згідно з нині чинним законом при реалізації конкретного проекту інвестор за власні кошти будує технологічні споруди на шельфі. І лише після відшкодування їх вартості частиною видобутих та переданих у власність інвестора вуглеводнів ці споруди переходять у власність держави. Натомість у зазначеному урядовому законопроекті створені інвестором споруди мають переходити у власність держави з моменту їх введення в експлуатацію.

Чи може хтось уявити собі «благодійника», який за таких умов погодиться вкласти сотні мільйонів доларів в дуже ризиковані пошукові роботи на глибоководному шельфі? Коли він, побудувавши бурову установку вартістю в 500—600 мільйонів доларів, у разі нездійснення комерційного відкриття і припинення проекту, не зможе забрати зазначену бурову установку через те, що вона стане власністю держави!?

Таким чином ідеї конфіскації власності інвестора набувають в урядовому законопроекті реального змісту. Особливо небезпечно, що зазначений законопроект планується подати до Верховної Ради в пакеті антикризових заходів. А категоричне неприйняття нинішнім складом уряду компанії «Венко» як інвестора в першій угоді про розподіл продукції може взагалі ліквідувати саму можливість реалізації проектів на глибоководному шельфі за участі і українських державних, і провідних світових нафтогазових компаній.

Отримати реальну віддачуу стислі терміни

Для освоєння шельфу Чорного та Азовського морів в умовах фінансово-економічної кризи необхідно зосередити наявні ресурси бюджету та державних компаній на обмеженій кількості об’єктів, які можуть дати реальну віддачу у відносно стислі терміни. В цьому контексті треба вітати передбачені проектом держбюджету на 2009 рік видатки у сумі 500 мільйонів гривень за бюджетною програмою «Облаштування Одеського і Безіменного газових родовищ та Суботинського нафтового родовища для введення в експлуатацію». Вважаю, що ДАТ «Чорноморнафтогаз», інші компанії системи НАК «Нафтогаз» мають відмовитися від хибної практики розпилення й так невеликих технічних та фінансових ресурсів і в стислі терміни ввести в експлуатацію зазначені родовища. Так само у минулому мають залишитися приклади передання в оренду ДАТ «Чорноморнафтогаз» однієї із двох наявних бурових платформ третім особам на тлі хронічного невиконання плану буріння на власних об’єктах. На жаль, у кризових умовах наповнення доходної частини бюджету може стати системною проблемою, про рецидив якої повідомив днями міністр фінансів Віктор Пинзеник. У цих умовах економічно недоцільно, а часом й аморально, продовжувати субсидування з бюджету через штучно занижені тарифи на газ для усіх верств населення, зокрема, й далеко не бідних людей. Необхідно щонайшвидше перейти на економічно обґрунтовані тарифи, а бідним надавати цільові субсидії з бюджету. Без цього заходу ДАТ «Чорноморнафтогаз» не стане потужною нафтогазовою компанією, спроможною на системне освоєння українського шельфу.

Лише фінансово оздоровленим державним компаніям можна видавати спеціальні дозволи на користування надрами на шельфі без конкурсу, а не так, як це було зроблено урядом наприкінці вересня цього року. Цілковито неприйнятною та економічно необґрунтованою є заборона вищеозначеним компаніям освоювати нові ліцензійні ділянки на шельфі на основі угод про спільну діяльність. Навпаки, ДАТ «Чорноморнафтогаз» у спільній діяльності із світовими лідерами, які і в умовах економічної кризи та різкого падіння світових цін на вуглеводні будуть мати фінансові ресурси для реалізації проектів, знайде не тільки стабільного фінансового партнера, а й джерело багаторічного досвіду, унікальних технологій та нововведень. Інша річ, що обов’язковими умовами таких угод має бути реалізація вуглеводнів на українському ринку, а також повне чи часткове фінансування за рахунок інвестора частини українського учасника спільної діяльності. В результаті Україна отримає додатковий гарантований обсяг нафти і газу, бюджетні надходження, а ДАТ «Чорноморнафтогаз» — неоціненний досвід роботи із застосуванням сучасних технологій пошукових та видобувних робіт, захисту довкілля.

Альтернативи цьому сьогодні просто немає. Продовження роботи на шельфі за «інерцією» старих підходів призведе до остаточної втрати технічного та кадрового потенціалу спеціалізованої державної компанії ДАТ «Чорноморнафтогаз», а, відповідно, й до втрати української видобувної галузі в межах шельфу Чорного та Азовського морів.

Олександр ГОРОШКЕВИЧ,заступник голови Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи,екс-генеральний директор ДАТ «Чорноморнафтогаз».