Хто з депутатів місцевих рад — сільських, селищних, районних чи рад невеликих міст, чи не лише депутатів, а й голів цих рад, назве нинішню систему місцевого самоврядування досконалою? Або хоча б більш-менш досконалою? Гадаю, ніхто. А спитайте працівника чи голову державної адміністрації відповідного рівня: вони задоволені ефективністю своєї роботи? Відповідь передбачити теж неважко.

Ми наче давно вже відійшли від радянської одностайної й односхвальної системи, коли ради були ширмою «керівної і спрямовуючої». Але відповідальної, потрібної людям організації місцевого самоврядування досі не вибудували. Борсаємося в тенетах пропорційної системи виборів (дякувати Богові, на виборах до сільських і селищних рад лишилася мажоритарна) і надто довго вирулюємо на європейський шлях розвитку.

Маю на увазі, люди добрі, перш за все Європейську хартію місцевого самоврядування. Щоб не винаходити черговий недосконалий велосипед — або колеса криві, або кермо хитається, або ланцюг тріщить, — треба просто ту хартію, до якої Україна приєдналася, уважно почитати. Народи і держави, які її сотворили, пройшли свій нелегкий шлях і видали на-гора інтелектуальний продукт щодо організації місцевого життя і місцевої влади. То нам, суспільству, яке ще вчора будувало світле майбутнє за спущеними згори приписами щастя, треба просто вчитися, як організовують реальне, а не сфантазоване життя розумні люди.

Це ж так просто — бюджети всіх рівнів, у тому числі державний, формувати знизу, а не згори. В розумних пропорціях задовольняючи інтереси місцевих громад і центральної влади, виділяючи їй необхідне для виконання загальнодержавних функцій. А ми, як і раніше, висловлюючись фігурально, всю ковбасу — до Москви (тепер, звісно, до Києва), а звідти — електричками по найближчих губерніях. Запитали якось одного підмосковного керівника зразка ХХ століття: «А що ти зробив, голубе, для виконання Продовольчої програми, яку схвалила наймудріша і єдина партія?» Відповідь була бадьора: «Пустив ще одну електричку до Москви».

Отак і ми зараз з бюджетом. Усе — до столиці, а там уже хто скільки зміг «захистити», тобто яку «електричку» аргументів спромігся довести до Києва. А в добрих людей воно ж таки починається знизу. Тобто, той низ, сиріч місцеве самоврядування, і є, разом з громадами, які йому довірили, основою держави. За важливістю — верх, а не низ. Всі людські, життєві проблеми й поточні питання народжуються і мають вирішуватися на місцях, місцевою владою. А для цього в неї мають бути можливості, тобто фінанси, за витрачання котрих вона, місцева влада, має систематично доповідати громаді.

Вважаю також, що на вибори на територіальному чи й на районному рівні кандидат на місцевого голову громади, начальник міліції і, можливо, кандидати ще на деякі посади мають іти разом. Ось одна команда, яка має такий-от рівень досвіду й професіоналізму, ось друга, третя — вибирайте, шановні громадяни, кого вам своїми голосами найняти собі на службу. Саме так, собі на службу, а не голоснути для того, щоб хтось, козиряючи мандатом, одразу й забув, як просив і переконував за нього проголосувати. Можливо, це — не ідеальний варіант. Але те, що він передбачає відповідальність перед громадянами, — безперечно.

А подивіться, яку хаотичну забудову приватного сектора маємо навколо Києва та інших великих міст! Наче хизування, змагання — в кого більше несмаку і можливостей. Три, чотири, п’ять, шість поверхів, а за зовнішнім виглядом, розкиданістю — хто в ліс, хто по дрова. Головне — втнути. Газ для опалення — з яких мереж? Електрика — звідки? Та з місцевих же! А де на той безлад управа, владні можливості, хоч якісь правила? Щоб усе було гармонійно, красиво і згідно з місцевими можливостями. А псування місцевих річок, водойм, безоплатне, по суті, користування надрами: пробурив свердловину — і найчистіша водичка в хаті. Стоки — в місцеву річку. Люди — до голови громади. А в нього тільки слова: треба звертатися до санітарного лікаря, до прокуратури і т. д., і т. п. Нащо ж ми тебе обирали, ти ж — влада, вирішуй разом з радою усе на нашій території, інакше нащо ви нам, і місцеві депутати, і голова! А до людей, як відомо, треба не лише прислухатися, їх треба слухати, акумулювати накази, виконувати. Інакше — навіщо влада?!

Отож у місцевої ради і місцевого голови мають бути серйозні повноваження. Щоб вони разом вирішували все, що стосується місцевого життя, а не апелювали до різних інстанцій.

Громадяни з усіх питань: екологія, навчання дітей у школі, розвиток місцевої торгівлі, промисловості, роботи закладів культури, опалення, освітлення і т. д., — мають не бігати по інстанціях, а звертатися до місцевої влади, а вона повинна мати реальні повноваження й кошти, щоб задовольняти їхні законні потреби. І звітувати. Перед громадянами, перед громадою. Коли це буде? Скільки ще «велосипедів» винайдемо? Інколи, скажу по правді, руки опускаються. Та перепочинеш трохи, щось корисне зробиш — міні-котельню запустиш, чи новенький стадіон, чи, нарешті, відремонтуєш школу як слід (в нашому селищі це вдається) — і починаєш знову вірити, що прийде той час, коли ми всі, наш мозок, плоть, кров усвідомлять мудрі слова народу: громада — великий чоловік. Місцева громада. І місцевий голова — її слуга, а не вигадник благосних звітів для вищих ешелонів влади. Бо таки ж найвищий ешелон — громадяни. І не лише в день виборів.

Валерій Гартік, селищний голова.

Козин Київської області.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.