Пригадуєте дитячу гру слів, коли від того, де поставлено кому, повністю змінюється зміст речення? Ледь не для кожного керівника господарства ця гра стала не просто забавою, а життєво важливим питанням. Де брати гроші? Чи можна позичати їх в банках за таких незбагненних валютних курсів? А якщо не брати кредити, то до чого дочекаєшся? Немає жодного господарства, яке не ламало б голову над цим. А відповіді не знає ніхто.

Потерпіть ще три місяці

Із столиці Чемеровецька делегація сільських трударів повернулась саме з такою надією, що за цей час якраз щось і зміниться, бо так запевнив сам Президент. Щоправда, скоро вже місяць минає з часу тієї обіцянки, а про краще говорити не доводиться. Навпаки, будь-який контроль над фінансовою ситуацією на всіх рівнях втрачено.

Але цьому району ще пощастило. Адже так сталось, що основною культурою для нього був ячмінь. Якщо у багатьох сусідів і дотепер є його чималі запаси, то більшості чемеровецьких господарств вдалось таки продати його та ще й за дуже вигідними цінами — по 1,3 тисячі гривень за тонну. На те, що розрахунки дещо затягуються, ніхто вже й особливої уваги не звертає — головне, що врожай продали. Точної цифри немає, але в господарствах залишилось не більше двадцяти відсотків від зібраного збіжжя. Такою успішною реалізацією навряд чи ще хтось може похвалитись.

Секрет простий. У районі розташоване підприємство добре відомої «Оболоні». Саме ця компанія виступила основним замовником пивоварного ячменю. Під цю культуру господарства відвели близько 18 тисяч гектарів. Це їх і виручило. Бо нині саме час запастись добривами, пальним, підлатати техніку. Зробити це можна, коли в каси господарств надійшли хоч якісь гроші.

Гірше, якщо їх ніде взяти. Бо три місяці, звичайно, можна почекати. Але там уже й сіяти треба буде. А що, за який кошт, під які гарантії — жодного втішного прогнозу.

Зерно і цукор вже не валюта

Ще за кілька місяців до того, як почала карколомно девальвувати гривня, знецінилась основна сільська «валюта» — зерно та цукор. Сільський люд дотепер розводить руками: в середині літа ще й мови не було про кризу, а Україна взагалі рапортувала про нечувані економічні успіхи. І чомусь ніхто не хотів бачити, що обвал на зерновому ринку фінансово підточив не одне господарство.

Якщо на осінню посівну кожне господарство, як могло, затягувало пасок, то тепер уже всі дірочки на ньому закінчились. Тож коли прийшов час віддавати кредити, які брали під урожай, багатьом зробити це неможливо.

Щоб вийти із патової ситуації, у Хмельницькому районі вирішили пролонгувати отримані кредити до червня. Хтось сподівається на те, що можна буде хоч щось продати із зернових запасів. Хтось надіється, що гривня все-таки стабілізується. Але всім разом, напевно, треба просто вірити в диво. Бо, як правило, ситуація перед жнивами стає ще важчою і напруженішою.

У районі називають навіть кілька найризикованіших керівників, котрі наважились нині брати банківські кредити. Майже тридцятивідсоткові ставки, здавалося б, мали б відштовхнути від такої ідеї всякого, хто заробляє на життя своїми руками. Бо хто назве сьогодні хоч якусь аграрну галузь, яка працювала б із тридцятивідсотковою рентабельністю?

У керівників є свій резон. Нині хоч трохи, але зменшились ціни і на добрива, і на пальне, і на засоби захисту рослин. А щорічний досвід підказує, як тільки прийде весна, разом із першими сходами підніметься і їх вартість. Тож господарі мали б зробити запаси всього необхідного вже тепер.

Позики — дедалі дорожче, грошей — дедалі менше

— Ми і зробили б, якби тільки кошти були, — запевняє начальник Білогірського райсільгоспуправління Микола Тищук. — Наші господарства старались, як ніколи. Але ситуація стає і непрогнозованою, і неконтрольованою. З одного боку, ставки за банківські кредити непомірно зросли, з другого, взяти кредит стає все важче. На місцях складається враження, що фінансові установи просто розгубились і чекають кращих часів. Але прийде посівна, і село чекати не зможе.

Вся цінова арифметика не на його користь. За нинішніх розцінок за одну тонну пального доводиться віддавати ледь не десять тонн зерна. А хто зможе дозволити собі таку розкіш, як добриво, вартість якого теж не стоїть на місці? Про лізингову техніку годі й казати.

На Білогірщині вже тепер задумуються, чим підживлюватимуть сходи навесні. З осені тут попрацювали добре, засіявши понад 15 тисяч гектарів озимих. За всієї непрогнозованості ситуації навіть наважились збільшити планові показники на дві тисячі гектарів. Та спрацювала стара житейська мудрість: хто більше і краще працює — у того і проблем більше.

Із всіх кредитів для аграріїв одним із найреальніших залишився хіба що кредит майбутнього врожаю. Бо хоча б які вітри кризи і безгосподарності вирували над державою, посіяне зерно проросте. Але чи буде цей кредит найвигіднішим, поки що не може спрогнозувати ні досвідчений землероб, ні фінансист. Залишається одне — чекати. Спочатку три місяці. А далі — як доведеться.

Хмельницька область.