Старше покоління, як стверджують ветерани, жило, працювало і воювало з голосом Левітана. Це кам’янчанину Павлу Тихонову (на знімку) з дитинства часто повторював його батько, ветеран минулої війни. Нинішня молодь уже й не знає, хто такий Левітан, який збирав біля радіо народ колишнього Радянського Союзу — від малого до великого. У перемозі над фашизмом є й вагома частка праці головного диктора країни з не такого вже й давнього минулого.

...Павло мужнів, і не раз чув репліку вслід: «Левітан пішов». Природа подарувала йому (як і братові-близнюку) неабиякий голос. Та життя склалося так, що в диктори хлопець не потрапив, а опинився на водоканалі. Працював тут, поки не зрозумів, що від хлору, з яким мав безпосередньо справу, страждає голос. Коли опинився «на вільних хлібах», його частіше почали запрошувати «виступити». Від громадських свят до родинних оказій, бо людям хотілося чути урочисті слова з його голосу. Павло до того ж людина активна. Почув, що біля пам’ятника Шевченку мітинг та літературні читання — і швиденько туди. Інші голоси губляться, маліють у вуличному шумі, а йому хоч би що. Дізнався, що в Кам’янці кіно зніматимуть — бігом записуватися в масовку. Так і став творчою особистістю.

Поїхав якось шукати щастя в столиці. Тоді ще Борис Шарварко керував «Укрконцертом». «Хто тобі голос поставив?» — допитувався він. «Природа», — тільки й відповів Павло. Бо й справді, це був його головний учитель. «Та треба все ж хоч якусь «корочку», — повторювали в Києві Павлу. Проте в декілька програм, які створювалися при Українському домі, залучили. Випало озвучувати й мультфільм «Святий Миколай», фільм «Подолання». «От ми тут усі народні, заслужені, — казали йому, — а в тебе народний голос». Та виникла нова перепона: талант не має житла в столиці. Так само і в обласному центрі. Голосу потребують, однак відряджень не оплачують. Павло не гордий, він приїде, якщо покличуть. Не відмовляє озвучити навіть відкриття магазину, де треба голосистого ведучого. Щозими вдягається Дідом Морозом — і тут він нарозхват, тільки на снігуроньок чомусь не везе, не завжди знаходить «дід» «онучку». А чекати пропозицій під порогом не любить. У нього і вдома, в Кам’янці, є простір для мовлення. Нині — на філії радіо «Мелодія».

У титрах фільмів «Тера Героїка-2005», «Сім чудес Кам’янця» його прізвища ви не найдете, але без голосу Павла стрічки програли б. Недавно закінчили нову роботу «Замки і палаци України». Це твори, які зароджують і розвивають у людях любов до свого краю, народу. І це, безперечно, кредо Павла Тихонова. Чому ми, українці, так збайдужіли до того, що найрідніше? — питає він, і починає читати поезії про Україну відомих авторів і майже невідомих талановитих земляків-подолян. Головне, щоб слово будило, кликало.

Гортаючи «Голос України», який постійно передплачує батько, Павло відкрив для себе цілий материк — нариси про історичні постаті. Спочатку зупинився на тих, які пов’язані з рідним містом, Поділлям. Публікації власкора з Черкащини Лідії Титаренко про Софію Потоцьку, Юрася Хмельниченка лягли в основу відеороликів, які запропонував створити. Перші перегляди засвідчили: сьогодні історію треба подавати саме так — ілюстровану, озвучену. Щоб лягала вона на серце як легенда, як пісня, і не забувалася.

Фото автора.