Зовсім недавно жителі Глодоської сільської ради відсвяткували потрійний освітянський ювілей: 190 років з дня започаткування у глодоському краї державної освіти, 90 років з дня заснування гімназії і 40-річчя діючої нині школи.

Трохи далекої історії

Ще у 1818 році в селі Глодосах Новоукраїнського району на Кіровоградщині було створено школу кантоністів, в якій навчалися діти військових поселенців. Кантоніст (солдатський син, або син військового поселенця) від народження приписувався до військового відомства та навчався у спеціальній військовій школі. Хлопчиків поділяли на три групи: молодшу — 7—10 років, середню — 10—14 і старшу — 14—18 років. Кантоністи середнього віку навчалися письма, арифметики, вміли читати, знали Закон Божий. Старші навчалися військової справи і привчалися до землеробства. Кантоністські школи були навчальними закладами закритого типу (щось на зразок суворівських або кадетських училищ) і готували спеціалістів двох головних напрямів — військового та господарського.

У 40-х роках XІX століття Покровську церкву в селі Глодосах очолював Леонтій Виноградов. Цей священик організував хор хлопчиків, який брав участь у літургіях. Одночасно отець Леонтій започаткував сільську школу, в якій навчав маленьких хористів грамоти: письма, читання та рахунку, тобто арифметики. Найбільше часу в ній відводилося церковним співам.

А в 1855 році на території Всесвятського храму звели три корпуси церковноприходської школи, розрахованої на 250—300 учнів. У школі було відкрито бібліотеку. До наших днів залишилася пам’ять з тих часів — величний сріблястий осокір, який нині росте на господарському дворі школи. Його посадили учні під керівництвом першого директора цієї школи Гаврила Тихомолова, приблизно у 1860 році. У 80-х роках ХІХ століття школа носила офіційну назву — Глодоське друге народне училище Міністерства народної освіти. Приміщення школи Тихомолова зруйнували у 1970 році. Але саме місце виявилося ніби освяченим на виховання дітей, тож і сьогодні на цьому місці розташовується школа — сучасна Глодоська.

Відкривали у Глодосах у 80-х роках XІX століття і земську школу, яку вдячні земляки назвали Божоровою (за прізвищем першого її директора Федора Омеляновича Божора). Місце розташування школи зберігає її назву і досі. Офіційно школа називалася земським народним училищем, за статусом була семирічною, а пізніше — восьмирічною.

Самих себе перевершили глодосяни у 1899 році, коли побудували приміщення нової школи, зовні схоже на яснополянську школу Льва Толстого. Ця школа була своєрідним університетом, який готував учителів для Вознесенського навчального округу. Новозбудований заклад в кінці XІX століття ще називали і духовною семінарією. Учні, які закінчували цю школу, допускалися до складання екзамену на вчительське звання.

1918 року в Україні було створено понад 50 українських гімназій. Не дивно, що серед них виявилася і... Перша українська глодоська гімназія, яка була відкрита весною того року і відіграла велику роль у формуванні національної самосвідомості населення краю.

Особливо активну роль у відкритті гімназії, її фінансовому забезпеченні, відіграв революціонер, а пізніше повстанський отаман, письменник Фотій Мелешко. Директором гімназії працював Петро Нечипуренко, викладав історію України вчитель Крайній, працювали тут вчителі Сиваш, Федір і Гнат Божори. За місцевими переказами, ці вчителі-патріоти прославилися серед освітян тим, що у виключно стислі терміни самі створили нові українські підручники, перш за все — з історії та літератури, розмножили їх на друкарській машинці і використовували для навчання учнів. Розроблялися ними й нові символи та свята. А особливо урочисто відзначали в гімназії роковини народження Тараса Шевченка.

24 листопада 1968 року вперше відкрила свої двері дітворі Глодоська середня школа. Збудована вона була на кошти місцевого колгоспу-мільйонера імені Фрунзе. Головою колгоспу на той час був Іван Наумович Кондратьєв. Тому школу в селі й дотепер називають Кондратьєвою. Кошторисна вартість будівлі школи становила один мільйон сто тисяч карбованців. За проектом вона була розрахована на 964 учнівські місця.

...І сьгодення

На жаль, сьогодні кількість її учнів зменшилася втричі. Але глодоське освітянство продовжує тримати рівень, заданий колегами ще в роки минулого і позаминулого століть. Досвід роботи колективу Глодоської школи вивчено і схвалено до розповсюдження вченою радою Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені В. О. Сухомлинського. Школі присвоєно звання школи-родини і визнано опорною в області за напрямком роботи «Розвиток особистості учня в умовах функціонування школи-родини». За три останні роки з 15 районних лауреатів премії імені Василя Сухомлинського двоє вчителів (один із яких — директор) — з Глодоської школи. У школі вже багато років діє краєзнавчий музей, а з нагоди ювілею створили тут ще й музей історії школи.

...Відчинилися двері школи і залунала зворушлива, тепла, ностальгічна мелодія шкільного дзвоника, що супроводжує кожного з нас усе життя. Без перебільшення — це золота мелодія нашого дитинства.

У цей день у глодоській школі згадали вчителів-ветеранів, відомих випускників і, звичайно ж, поіменно — тих, хто організовував навчально-виховний процес, директорів школи усіх років: Миколу Хорунжого, Валентину Коноваленко, Ольгу Клименко, Ганну Лавріненко, Аллу Ледутиньш та Тетяну Гавриленко.

Останні 12 років школу очолює її випускниця 1982 року Валентина Плецька. Добра, чуйна людина і вмілий керівник, яка створила єдину команду дітей, вчителів і батьків. Команду, яку навіть офіційно називають в освітянських колах Кіровоградщини школою-родиною. У цьому їй допомагають вчителі-однодумці, учні, батьки, і, певна річ, ті — без кого не змогли б здійснитися жодне добре починання чи корисна справа. Мова — про спонсорів-благодійників, які й дах полагодили, і спортзал відремонтували, і продукти на харчування дітей виділяють, і комп’ютери дарують... Це місцеве сільськогосподарське товариство «Фрунзе» на чолі з Сергієм Оношенком, приватна агрофірма «Глодоси» Василя Маяковського, фермерські господарства Івана Лисенка, Костянтина Слободенюка, Валерія Мовонька, Миколи Бондаренка, Віктора Гончаренка, Олега Голуба... Усі вони бачать своє майбутнє у дітях — гарно вихованих, добре навчених...