У Держдумі «спекли» поки що напівфабрикат — законопроект про «Карту росіянина». Звичайно, для готового продукту ще потрібен час. Як пояснив кореспонденту УНІАН автор законопроекту, держдумівець Ілля Пономарьов (фракція «Справедлива Росія»), «цього року ухвалити закон про «Карту росіянина» неможливо із суто технічних причин.

Але цього року можливе внесення цього закону: «Якщо раптом з боку адміністрації президента буде палка підтримка, тоді цей закон можна буде провести за півроку. В іншому разі потрібен рік. А якщо підтримки не буде — отже, не судилося»...

«Карту росіянина» задумали насамперед для громадян України. «Ідея цього закону полягає в тому, щоб не чинилися ті дії, що так хворобливо сприймаються будь-якими державами, коли їхні громадяни одержують ще й російське громадянство. Ми хочемо уникнути подвійного громадянства, забороненого законодавством України», — уточнює суть своєї законотворчої ініціативи автор. А щоб «і кози були цілі» — тобто закони сусідньої держави не порушені, і «вовки ситі», бажаючих обзавестися «картами» нагодують гарантіями всілякої підтримки їхнього «російського єства». Жодні ускладнення у міждержавних відносинах, а депутат-«справедливець» не виключає таких поворотів, не виштовхнуть власників специфічного мандата з російського культурного, освітнього й економічного простору. «Карта» забезпечить їм безперешкодний доступ до «метрополії» навіть тоді, коли потенційно «натовська» Україна відгородить себе візовим шлагбаумом від Росії. Вони завжди зможуть знайти роботу на безмежних просторах Федерації, як це роблять її повноцінні громадяни, а діти власників «карти» завжди зможуть вступити до російських університетів.

У такий спосіб «буде знято корінь проблем» і вольтаж між країнами. Тим паче що процедура ця не обтяжиться бюрократичними заморочками: треба всього-на-всього подати особисту заяву до консульства, в якій зазначити, що відчуваєш себе приналежним до російської культури і що рідна мова — російська. За прогнозами пана Пономарьова, половина населення Півдня та Сходу України виявлять бажання придбати собі «квитки щастя», в Центрі та столиці — близько десяти відсотків, а в західних областях це стане швидше винятком, ніж правилом.

Що ж, ідея ця не нова. Свого часу таку ініціативу запропонувала Польща, щоправда, на відміну від російської «карти», польська передбачає конкретний етнічний принцип, а не абстрактно-розмиту «приналежність до російської культури». Втім, будь-яка ідея в цьому плані викликає сумнів. Як справедливо зауважив політолог Дмитро Видрін, «чим більше ми віддаємо на сторону якимсь картам, тим менше залишаємося у власне українському паспорті... Це все одно, що відрізати шматочки українського паспорта і перетворити їх на карти, які гуляють між іншими державами... Або привести аналогію: взяти грошову купюру, відрізати від неї шматочки і сказати: ось за цей купон можна придбати сірники. А ось за цей — сіль... Якщо піде «карта» поляка, росіянина, угорця, румуна, словака, тоді від українського паспорта не залишиться нічого...» А саме він, як відомо, повинен бути основним документом громадянина України, гарантом його прав і захисту.

На жаль, його цілісність і бентежить наших сусідів, якщо не вдалося розколоти країну подвійним громадянством, гру намагаються перекроїти новою «козирною картою», «паспортизацією» України як завгодно, але не по-українськи.

Можна, звичайно, обуритися несвідомістю співвітчизників, які з готовністю кинуться на принадливий гачок гарантій. Але мені особисто їх шкода. Якщо врахувати розміри безробіття в сусідній країні, ще більшу ніж у нас «доступність» до навчання у вищих навчальних закладах, можна лише поспівчувати тим, хто одержить зі своїм рідним «русским» рівні умови з більшістю громадян РФ.