Лех Валенса належить до тих небагатьох видатних постатей сучасності, які, фактично, стали легендами ще за життя. Лідер безсмертної
«Солідарності», лауреат Нобелівської премії миру, перший президент демократичної Польщі — це неповний перелік титулів людини, яка й сьогодні продовжує відігравати значну роль у політичному житті не лише Польщі, але й цілого світу. Своїми думками про життя, плани на майбутнє, глобальні проблеми та українсько-польські відносини напередодні визначної дати — 25-річчя отримання Нобелівської премії — Лех Валенса поділився в ексклюзивному інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу.— Пане Президенте, багато людей знають про Ваші численні заслуги та внесок у демократичні перетворення в Європі у 80—90 роках XX століття. А чим живе і про що думає багаторічний лідер Польщі сьогодні?
— Дійсно, я цілком задоволений тим, що Польща і весь наш регіон здійснили великі зміни. На наше покоління припала неймовірна річ: значними, наднаціональними, солідарними зусиллями ми змінили реальність, трансформували
«обличчя землі», що нас багато років закликав зробити Іван Павло ІІ. Однак сьогодні я не тільки радію, але й переживаю за те, що не все вдалося втілити в життя: інколи не вистачало сил, а часом і можливостей. Ми, поляки, українці й інші народи, заплатили за зміни значним коштом. Тоді ми зіткнулися з проблемами, про які раніше й не здогадувалися, зокрема, з безробіттям та бідністю. З іншого боку, в цей час перед нами відкрилися можливості, про які до цього ми й не могли мріяти. Тому сьогодні ми не маємо права змарнувати наданого нам шансу.— Цього року Ви перенесли операцію на серці. Як Ви почуваєтеся сьогодні, чи не перешкоджає стан здоров’я активному способу життя, який Ви ведете?
— Почуваюся, як новонароджений. Звичайно, намагаюся бути більш уважним до себе, однак інколи забуваю, що мені вже не тридцять. Хоча, коли інколи переглядаю програми моїх поїздок, то це виглядає, швидше, як подорожі молоді.
— Інститут Леха Валенси з приводу 25-річниці вручення Вам Нобелівської премії організовує урочистість, на яку запрошені багато відомих людей з цілого світу. Чим для Вас є ця нагорода?
— Скажу таким чином: ця нагорода гарантувала мені життя у прямому та переносному значенні. У 80-х роках траплялися різні випадки, і лише згодом я збагнув, що моє життя було під загрозою. Усе обійшлося, хоча не знаю, як це все могло закінчитися. Комуністи не могли дозволити ліквідувати нобелівського лауреата, оскільки у цей період я вже перебував на очах у всього світу. І так відбувається й сьогодні: через 25 років моє запрошення приймають
«великі світу цього». Радію, хоча й не приписую цієї заслуги собі, а скоріше намагаюся віддячити цим святкуванням світові за тодішню підтримку. Хочу з цими «великим головами» дискутувати про майбутнє, замислюватися, чи сьогодні маємо шанс на таку солідарність.(У ході дводенного відзначення вручення Нобелівської премії у Гданську відбудеться конференція, під час якої учасники з цілого світу вестимуть діалог на теми європейської та світової безпеки, протистояння глобальним викликам сучасності тощо — Укрінформ).
— У вересні Ви відзначили своє 65-річчя. Це досить символічна дата, яка, можливо, передбачає проведення аналізу того, що вдалося досягнути в житті до цього часу. З цієї точки зору, як Ви оцінюєте — що реалізовано, а що ні?
— Як на одне життя, мені вдалося досить багато. Навіть, якщо й можна було б щось зробити краще, то не здійснив би, оскільки у тих умовах я обирав оптимальні рішення і вірив, що мене веде Провидіння.
— Через кілька років Польща увійде до спільної монетарної зони євро. У цьому контексті, у польському суспільстві вже сьогодні ведуться дебати, обличчя яких великих поляків мають шанс з’явитися на монетах. Серед запропонованих кандидатур є і Ваша персона. Чи погодитеся Ви на це?
— Кожен має у собі трохи гонору. Я погодився б, але за умови, що це буде не один цент, а один євро. Але не я вирішуватиму це і на постаменти не пнуся.
— Недавно у Польщі видано контроверсійну книжку
«СБ і Лех Валенса. Доповнення до біографії». Чи можете прокоментувати її зміст?— Це не книжка про моє минуле. Це пасквіль на мою тему, однак не про мене. Мені навіть шкода коментувати, бо її автори не історики, а істерики. Вони не надають жодних аргументів, жодних важливих документів, і небагато людей їм повірили. Ця книжка припадає пилом на полицях книгарень, натомість моя —
«Дорога до правди» продається набагато краще, до речі, — рекомендую.— Cвого часу Ви були одним із лідерів політичної боротьби проти комунізму. З цього часу багато змінилося. Що, на Вашу думку, сьогодні становить загрозу безпеці регіону та світу?
— Це те, що сьогодні одночасно є і нашим найбільшим цивілізаційним шансом — глобалізація. Вона дає великі можливості, про які раніше світ й не здогадувався, однак її необхідно наповнити розумним змістом та інструментарієм управління. Без цього глобалізація буде найбільшою загрозою цивілізаційного розвитку з усіма її проявами: тероризмом, бідністю, голодом, хворобами.
— Як, на Вашу думку, останні події на Кавказі вплинули на політичну ситуацію у регіоні та світі? Чи реакція світової спільноти була адекватною ситуації, що склалася?
— Ця реакція демонструє, якою важливою є солідарність. Її потрібно демонструвати і нею керуватися, і одночасно робити це у єдності й взаєморозумінні з іншими країнами регіону. Сьогодні ми ще краще розуміємо, що європейська інтеграція є важливою.
— У 2006 році у Сінтрі (Португалія) відбулося засідання міністрів оборони країн НАТО й України. В інтерв’ю для Укрінформу Ви відзначили, що Україна потрібна Європі
«як добре здоров’я». Чи Ви й надалі так вважаєте?— Неодмінно, сьогодні я навіть більше переконаний у цьому. Не уявляю собі об’єднаної Європи без наших братів-українців. Ми вам потрібні, а ви нам ще більше.
— Як пан Президент оцінює політичне майбутнє України? Якими, на Вашу думку, є європейські та євроатлантичні шанси України?
— Так інколи виглядає наука демократії. Часом вона є бридкою, але це завжди наука. Важливо не втрачати з поля зору найважливіших цілей і національних інтересів. У Польщі ми мали, і все ще маємо, багато проблем. На порозі свободи я змушений був поділити нашу єдність на плюралізм і демократію. З болем у серці я розділив нашу монополію
«Солідарності», щоб не змінювати однією монополією іншу. Такий тоді був етап демократії. Найважливіше, що у цей період ми мали чіткі цілі — ЄС та НАТО, оскільки, щодо цих питань, практично ніхто не сперечався. Ми сварилися навіть із друзями, однак у тематиці європейської та євроатлантичної інтеграції у нас завжди була згода. В Україні це також має виглядати схожим чином.— Як сьогодні Ви оцінюєте нинішній рівень польсько-українських відносин? Чи у національних інтересах Польщі подальше підтримання України у її прагненні інтегруватися в європейські структури?
— Завжди можна сказати, що повинно бути краще, і над цим необхідно працювати. Допоможе нам у цьому чемпіонат Європи з футболу. Хороші і взірцеві відносини добре формувати в економічній та культурній співпраці. Наші країни мають поглиблювати стосунки, і в Європі Польща та Україна повинні говорити на свій лад, але однією мовою.
— Чим, на Вашу думку, сьогодні є Євро-2012 для Польщі та України — великим шансом чи викликом?
— Лише шансом. Щоб досягнути більшого, необхідно ризикувати. Маємо показати світові, на що ми здатні. А здатні ми на багато.
— Кілька років тому президенти України та Польщі виступили зі спільною декларацією, в якій засудили взаємні насильницькі дії на Волині 1943 року. Цього року у Сеймі Польщі з’явився проект постанови, в якому пропонувалося засудити дії УПА проти поляків. Чи необхідно сьогодні знову піднімати таку, досить делікатну, сторінку нашої спільної історії?
— Віддаю перевагу погляду у майбутнє, ніж у минуле. Історія є хорошим учителем життя, однак, вона не може домінувати і впливати на усі процеси сьогодні і завтра. Певні речі необхідно називати власними іменами, але постійне роздирання ран робить їх ще глибшими. Сьогодні потрібно дивитися на світ по-іншому, глобально, згідно з викликами нової епохи. Мусимо у ній бути разом і шукати спільні шанси, поважаючи, звичайно, історію один одного.
Розмову вів Юрій БАНАХЕВИЧ (Укрінформ).
