Липневою стихією на Тернопільщині було зруйновано та пошкоджено 517 житлових будинків, 30 об’єктів соціально-культурної сфери, майже 300 кілометрів доріг державного та комунального значення. Компенсацію отримали майже всі власники будинків, проте багато невдоволених її сумою. Об’єкти освіти відновлено на 58 відсотків, охорони здоров’я — на 50, культури — на 63, дороги комунального значення — на 60. Загальна потреба коштів на ліквідацію наслідків стихії — 180,9 мільйона гривень. В область надійшло трохи більше ста мільйонів.
На Тернопільщині від липневої повені постраждали чотири райони, з них найбільше — Монастириський. У ньому великого лиха зазнали село Устя-Зелене й селище Коропець.
До Устя-Зеленого, яке лежить у долині Дністра, з райцентру прокладено нову асфальтову дорогу. Якою вона була досі, можна бачити в селі Криничках: вибоїна на вибоїні. Райавтодори, яких кілька працювало на відновленні дороги після повені, не зістикувалися, і лишився шмат не оновленої. У самому селі також відновлюють вулиці. Щоправда, не всі, а лише центральні.
З керуючим справами Монастириської районної ради Михайлом Теодоровичем Вансичем ми приїхали того дня, коли в Устя привезли картоплю. В черзі стояли переважно старенькі жінки, домовлялися між собою, як ту картоплю завезти. Вісімдесятирічна Марія Хованець розповідає, що її хату повінь помилувала, тільки підлогу вкрила, а город весь пішов під воду. Виділили їй трохи пшениці, борошна, а тепер ось картоплю дають — по 38 кілограмів на особу. А ще ж посадити треба. Поховала чоловіка, доньку, сама перенесла кілька операцій. Син — у Росії, кличе маму до себе, але Марія Михайлівна не збирається покидати рідний дім, доживатиме віку тут. Ось і вчителька-пенсіонерка Павлина Афтанас із дому нікуди. Хата її взагалі ремонту не підлягала — вода підмила стіни, і невідомо, як вона взагалі трималася. А скільки книг, що їх збирало подружжя педагогів, пропало. Ще донедавна старенька жінка спала на долівці. Отриману компенсацію вкладали у ремонт хати.
«Підмурували стіни, відремонтували одну кімнату, — розповідає донька Жанна, котра разом із чоловіком приїхала з протилежного кінця області, — у ній мама зимуватиме. Скільки не просили їхати до нас — не погоджується». Що й казати, старі дерева не пересаджують.Про лікарню — мова окрема. Не таємниця, що сільські лікарні виконують не тільки лікувальні функції, а й соціальні. Лікарня в Усті-Зеленому обслуговує мешканців дев’яти сіл. Нині працюють лише поліклінічне відділення та швидка допомога. Стаціонар ремонтують, хворих перевели в інші лікувальні заклади. Навколо лікарні закрутився справжній детектив. Частину виділених державою коштів для відновлювальних робіт місцева влада вирішила використати для її ремонту: протікав дах, погнили вікна, напівпідвальне приміщення затопило. Про це було домовлено з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, коли вона побувала тут. Відповідне рішення прийняла і сесія районної ради. І ось коли ремонт був у розпалі, прокуратура району порушила кримінальну справу за фактом використання державних коштів не за призначенням. Мовляв, лікарня не була підтоплена. Доки тривала тяганина, ремонтні роботи на місяць припинили. Жодних зловживань не виявили, справу закрили, але час втрачено. У ці холодні дні важко надолужити те, що можна було зробити за тепла.
А ось школа і дитячий садок майже готові прийняти дітей. На відкриття дитячого садочка навіть мав приїхати Президент України. Електричне опалення, яке було увімкнули, щоб прогріти капітально відремонтоване приміщення, після того, як високий гість не прибув, відключили. Стіни одразу взялися мокрими плямами, які проступали крізь євроремонт. Їх треба ще сушити й сушити, перш ніж завести сюди малечу (садочок розрахований на 25 дітей). Та й обіцяних коштів на інвентар садочок не отримав. Коли ж ми відмовимось від показухи?!
«
Ваша хата — ваші проблеми»Надія Василівна Герула живе біля самісінької дамби. Вода, що хлинула через неї, зруйнувала літню кухню, забрала всі запаси продуктів. Цегляна хата встояла, але стіни й фундамент взялися тріщинами, підлога перекосилася, від сирості важко дихати. Настануть морози, тріщини ще збільшаться. Сім’я Герул складається з шістьох чоловік. Невдовзі тут чекають поповнення. Не уявляю, як везти сюди маля. З 20 соток городу залишився клаптик, решту забрали під дамбу. З чималого саду вціліли три яблуні, жодної компенсації ні за дерева, ні за город родина не отримала. Віднесли родину до третьої категорії постраждалих, а хіба за п’ять тисяч гривень щось збудуєш чи відремонтуєш? Обіцяли будівельні матеріали — не дали. Які тільки пороги не оббивала Надія Василівна... Комісії ніби й визнають, що несправедливо вчинили з нею при визначенні категорії, але ніхто нічого не змінює. А в районному штабі з ліквідації наслідків стихії сказали:
«Ваша хата — ваші проблеми».Питання вивчається
У селищі Коропець також легко визначити, де була велика вода. Будинки мов підперезані стрічкою — чітка ознака місця підтоплення. Вікна, двері, хоч надворі холодно, навстіж — так сушать приміщення. На подвір’ях — меблі, які годяться хіба що на дрова. Цегляні будинки встояли, але зимувати в такій сирості — означає нажити низку болячок. Усе літо мешканці цих вулиць у постійному страху: води Дністра і його притоки Коропця не раз завдавали їм шкоди. Звісно, із зони ризику треба вибиратися, але як? За ті кошти, що отримали люди як потерпілі другої категорії (це 50-80 тисяч гривень), нового житла не купиш і не збудуєш. Ось і атакують вони Кабмін, секретаріат Президента, народних депутатів із проханням віднести їх до першої категорії, а місце, де живуть, визнати зоною ризику підтоплення. Таких садиб набирається до сорока. Відповіді отримують однотипні:
«Питання вивчається».Бюджетні кошти — повз районний бюджет
Голова Монастириської районної ради Володимир Данилюк також вважає, що хоч держава виділила чималі кошти для ліквідації наслідків стихії, але розподілялися вони не завжди справедливо. Ті, хто тримав батьківську хату як дачу й часто навіть шкодував грошей, щоб її розвалити, отримали кошти за першою категорією. На думку Володимира Петровича, державі передусім слід подбати про тих, для кого підтоплений будинок є основним житлом, бо піти їм нікуди. Усім іншим збитки мали б компенсувати страхові компанії. Не готове до стихій такого масштабу МНС. Рятувальники працювали самовіддано, однак матеріальне забезпечення служби залишає бажати кращого. Рибацькі човни хіба можуть бути засобом порятунку людей, коли вода зносить усе на своєму шляху?
Турбує голову й те, що чимало коштів, виділених для відновлення комунальних доріг, транзитом пролетіли мимо і так бідного (80 мільйонів гривень) бюджету району. На ремонті шляхів державного значення добре зарекомендувала себе служба автомобільних доріг області. До речі, велику частину робіт місцеві шляховики виконали за рахунок власних обігових коштів, які їм досі держава не повернула. Якби вони ремонтували й комунальні дороги, то до місцевого бюджету у вигляді податків можна було б додатково залучити приблизно три мільйони гривень, зміцнити технічну базу райавтодору. Однак підрядчиків знайшли аж у столиці.
Нещодавно у Монастириській відбулося виїзне засідання колегії облдержадміністрації з питань подолання наслідків стихії. На думку голови облдержадміністрації Юрія Чижмаря, Тернопільщина в основному впоралася з обсягом запланованих робіт. Не було зафіксовано випадків інфекційних захворювань ні серед людей, ні серед тварин, фактів мародерства, спекуляцій. Особливо пишається місцева влада тим, що в області не виявлено фактів розкрадання коштів. Але їх, як завжди, не вистачає. Згідно з уточненим графіком відновлення об’єктів, потрібно ще понад сто мільйонів гривень. Не всі виділені на цей рік кошти вдасться освоїти, тому облдержадміністрація проситиме включити їх до державного бюджету наступного року.
Фото автора.
