Цвях у власному чоботі

Вирішила прокоментувати листа методиста районного відділу освіти Степана Бовтюка, опублікованого під категоричним заголовком «Альтернатива бездуховності — віра» («Голос України» за 10.10.2008 р.).

У посланні чимало трюїзмів, хоча трапляються і судження, які можна було б (але не хочеться) заперечити. Здається, сам автор, охоловши від полемічного запалу, погодиться, що він не цілком коректний у деяких своїх твердженнях. Але ось з чим не можна не погодитися: «Необхідно щось протиставити цій страшній бездуховності, яка з екранів телевізорів щоразу ширше й глибше охоплює українське суспільство».

От тільки — що? От тільки — хто? От тільки — як? Степан Бовтюк думає, що «предмет «Християнська етика» повинен певною мірою стати противагою злу, насильству, аморальності...»

На жаль, дотримання обрядів і знання церковних книг ще не гарантують щирої духовності, щедрості й багатства душі. Багато хто з людей, на жаль, стали лише добропорядними міщанами, байдужими до всього, крім того, що називають «якістю життя». Вони не прибиратимуть каміння з дороги, щоб інші випадково не спіткнулися, як це зробила якось моя нещасна тітонька, після чого її обізвали ідіоткою.

А можливо, саме так і треба жити? Поспішати робити добро? І незалежно від віросповідання поводитися з близькими і далекими так, як хочеш, щоб поводилися з тобою? І в цьому плані маю погодитися з Бовтюком: предмет «Християнська етика» може лише «певною мірою... сприяти зростанню духовності». І можна вивчити напам’ять всі десять заповідей, визубрити всі діяння апостолів і житія святих, дотримуватися всіх постів і канонів й при цьому вважати, що цвях у власному чоботі найважливіше за все інше на світі. Річ, на жаль, не лише у вірі...

Якби все було так просто: запровадив курс або предмет «Християнська етика» і — готова нова, одухотворена людина. Але чому тільки християнська? А що робити, скажімо, мусульманам?

Апологети, які пропонують ввести «Християнську етику», начебто ніколи не чули про інші релігії, не знайомі з її історією й немов забули про те, що всі люди — Божі діти, незалежно від того, яким шляхом ідемо до Бога. Отож, можливо, новий предмет має називатися просто «Етика»? Навіщо обмежувати кругозір дитини XXІ століття одним з безлічі світоглядів, нехай і широко поширених?

І ще одне. Чи не стане предмет «Християнська етика» для дітей так само неулюбленим, як у царській дореволюційній школі Закон Божий? Звичайно, талановитий учитель одухотворить будь-який, найнепопулярніший курс, але таких у нас одиниці, і Бовтюк, мабуть, це знає краще за мене. Та й звідки їм узятися, надто талановитим, на недоглянутій державою ниві освіти? Зрозуміло, результат «битви» з телевізором, де править бал золотий телець, буде не на користь учителя. Прослухавши «обязаловку» на уроці, школяр побіжить у міцні обійми «ящика-розбещувача».

Згадаймо великого російського письменника Федора Достоєвського, герой якого сказав: «Что, батюшка, честь, когда нечего есть? Деньги, батюшка, деньги — главное».