«Енергоатом» хоче продовжити термін експлуатації атомних реакторів ще на 15 років

Днями зупинено один з блоків на Запорізькій АЕС. Причина — криза. Металургійні підприємства регіону, які були основними споживачами електроенергії, тепер стоять. Отож попит на електричну енергію теж упав. По коментар щодо зупинення атомних блоків зокрема та перспективи розвитку атомної енергетики взагалі «Голос України» звернувся до експерта з атомної енергетики Національного екологічного центру Олексія ПАСЮКА.

— Практика закриття блоків на АЕС триватиме й надалі. Щорічне закриття кожного блока на плановий ремонт — почасти було пов’язано і з відсутністю споживання вироблюваної ними енергії. Ситуація із зупинкою блока на Запорізькій АЕС не нова для України. Аналогічні зупинки були на Рівненській та Хмельницькій атомних електростанціях.

— Така зупинка блока дає змогу економити атомній електростанції чи ні?

— Блок зупинено, але його експлуатація триває і витрати на утримання не падають, хоча прибутку він не дає. Кожен блок АЕС має відпрацьовувати гроші ще й на своє закриття. А в такій ситуації виходить, що витрати з утримання блока вищі за його рентабельність. Блоки на українських атомних електростанціях мають виводити з експлуатації вже після 2010 року. Через такі простої, пов’язані з відсутністю попиту на електроенергію, може не вистачити грошей на їхнє закриття — це дуже дорогий захід.

Відповідно до технічних характеристик, блок має відпрацювати 30 років. Отож у нас зупиняти реактори мають у 2011-му. Часу мало, але досі немає чітких планів виведення їх з експлуатації. Так само збираються закривати свої реактори Болгарія, Литва, Словаччина. Але досвіду закриття атомних блоків немає ні в кого. Бракує й грошей.

— Скільки коштує виведення атомного реактора з експлуатації?

— Мільярд доларів і більше. Щоб побудувати сучасну АЕС, треба сім мільярдів доларів. Трохи менше, аби її закрити.

— Наскільки рентабельні АЕС?

— Сама по собі атомна енергія вигідна й дешева,тільки коли це побічний продукт військової промисловості. Показовий приклад України. Наприкінці 1990-х років наш «Енергоатом» був банкрутом. Але атомні реактори йому дісталися безплатно у спадок від СРСР, ядерне паливо теж: Україна відмовилася від ядерної зброї, її передали Росії, а в обмін на це протягом десяти років ми одержували безплатне паливо. На початку 1990-х атомні електростанції мали близько 27% на ринку електроенергії, а вже до кінця десятиліття — 50%.

— Скільки на сьогодні в Україні атомних блоків?

— П’ятнадцять діючих блоків на шести АЕС. Але після того, як добудували блоки на Хмельницькій і Рівненській атомних станціях, не знали як продати вироблену ними електроенергію — не було попиту.

— Але ж Україна її експортує?

— Рівненська й Хмельницька станції розташовані в Західній Україні. Там менше споживають електроенергії, і водночас немає зв’язку з центром. Нині будують лінію високовольтної передачі, щоб виправити ситуацію.

Проблема АЕС у тім, що вони постійно дають однакову кількість електроенергії. Незалежно від попиту та від пори року, від часу доби. Ми не навчилися акумулювати цю електроенергію. Та й не треба Україні така кількість АЕС, немає потреби в нових атомних блоках.

— Чому ж тоді енергетична стратегія України робить ставку саме на атомну енергетику?

— Ту енергетичну стратегію ухвалили 2006 року, через кілька місяців після російсько-української «газової війни». Її логіка така — відмовляємося якнайшвидше від газу за рахунок власних ресурсів. А що в нас є? Уран і вугілля. На це й зробили ставку. Згідно з цією концепцією, плановано до 2030 року виробляти в Україні удвічі більше вугілля, ніж зараз. Не зрозуміло, як, адже ми вже імпортуємо вугілля з інших країн.

З розвитком атомної енергетики теж не все ясно. По-перше, вона цілком залежить від Росії: на українських станціях установлено радянські блоки, вся документація російською тощо. По-друге, уран — не вугілля, його просто так до реактора не завантажити. Потрібні технології, а щоб їх придбати — гроші й час. І до 2030 року ми точно не встигнемо. До того ж не відомо, що буде через двадцять років — які тоді будуть концепція й політика. У будь-якому разі, від Росії ми все одно нікуди не дінемося.

— Чи може атомна енергетика вирішити в Україні проблему енергоносіїв?

— Ні. Замість того, щоб закривати атомні блоки, ми продовжуємо термін їх експлуатації ще років на 15. Для того необхідно цілком перебрати реактори, інвестувати в них 500—600 мільйонів доларів. При цьому стовідсоткової гарантії безпеки ніхто не дає, бо немає технологій оцінки стану корпуса реактора. Невідомо, витримає він ще 15 років чи ні.

Та й неможливо будувати АЕС у такій кількості, як того вимагає українська енергетична стратегія. Відповідно до неї, до 2030 року мають збудувати 22 нових блоки. Це малоймовірно. В середньому блок будують сім років, та й залишається питання фінансування.

— Яка ситуація з атомною енергетикою у світі?

— Приблизно така само. Часто плани будівництва атомних блоків оприлюднюють з політичних міркувань. Так, Кенія заявила про будівництво трьох блоків, Бразилія — про п’ятдесят. У Європі зараз споруджують їх лише кілька. Фінляндія будує два роки, і вже очевидно, що на два роки спізняться зі здачею — при цьому весь бюджет уже витрачено. У США від будівництва нових атомних блоків практично відмовилися. Хоча адміністрація Буша розробила свій план розвитку атомної енергетики й навіть спростила процедуру видачі ліцензій на будівництво АЕС, позбавивши громадськість можливості втручатися у процес.

— Якщо дорожчають газ і нафта, невигідно будувати атомні станції — який же вихід?

— Альтернативою є зниження споживання електроенергії за рахунок енергозберігаючих технологій. Скажімо, Україна нині витрачає її утричі більше, ніж середньостатистична держава світу. Ми другі у світі за коефіцієнтом витрати енергії на долар ВВП. В енергетичній стратегії передбачено, що до 2030 року цей коефіцієнт упаде, але й тоді наша країна досягне лише сьогоднішнього рівня Польщі.