Ікони обителі зцілили багатьох віруючих

Минулої осені в Чернігові сталася інтригуюча подія. Про неї мені у вересні розповіла відповідальна співробітниця ВАТ «Чернігівгаз»:

— Я взяла у монастирі преподобного Лаврентія Чернігівського стареньку келейну ікону Божої Матері «Призри на смирение», щоб замовити для неї красиву рамку. Минав час, доки шукала виконавця, потрібний матеріал. І ось одного дня мій чоловік, зайшовши до кімнати, де стояла ікона, несамовито заволав. Я вражена прибігла на його крик, думаючи, що він чимось важко поранився. І теж застигла, мов укопана, від потрясіння. Стара ікона, на якій ледь проглядалося зображення, оновилася! Вона була немов нова! Десь зникли кіптява, темнуватий наліт!

...Їдучи з Ніжина, вирішив подивитися у Вересочі новий жіночий монастир, який почав діяти з 2001 року. Чому він тут виник? Хто наважився у селі на таку справу? Ці запитання потребували відповіді. Адже у Вересочі ніколи до цього не було духовної обителі.

Чесно кажучи, й не міг запідозрити, що монастир вже має велику площу, багато будівель, зводить високу простору церкву. Саме була служба, і я вже не сподівався на зустріч з ігуменею. Аж тут під’їхала листоноша (обитель передплатила «Голос України»!) і покликала настоятельку Нонну. Вона, дізнавшись про те, що я писав про жіночі монастирі у Густині, Данівці, охоче розповіла, як у Куликівському районі виник духовний заклад.

— На цьому місці, де ми живемо тепер, була сільська лікарня, — повідала. — У середині 90-х були нелегкі часи, і її закрили. За п’ять років тут майже все розібрали, розікрали. Але стіни і дах залишилися.

Якось колишня працівниця лікарні, жителька села Алла Володимирівна Пец, яка їздила на моління в монастирі, доїла корову. І раптом почула голос: «Там повинен бути монастир». Він ще двічі повторився. Вражена жінка одразу розповіла про це по телефону настоятелю Свято-Троїцького кафедрального собору Чернігова Іоанну. Я тоді була вже 12 років монахинею-адміністратором у цьому соборі. Разом із протоієреєм ми відвідали це місце, і невдовзі я отримала дозвіл на облаштування тут монастиря.

Дізнаюсь, що нині у ньому вже 20 черниць різного віку. За сім років невпинної роботи корпуси старої лікарні відремонтовано, побілено, перекрито дах. У монастирські приміщення підведено газ, воду. Тепер монахині, послушниці мають теплі келії, внутрішню церкву. У ній зберігаються святині монастиря.

Ігуменя підвела мене до Новодворської ікони.

— Їй уже за 150 років, — каже. — Вона виліковує ракових хворих. До нас приїжджав молодий чоловік з Корюківки помолитися перед операцією у Києві. У нього була непрохідність шлунка. Приїжджає він у столицю, готують його до операції, а коли подивились, у нього нема що оперувати! Залишився лише рубець. Хлопець вискочив з лікарні і закричав: «Я повірив: Бог є!». Про це він написав до нас у листі.

— А де ікона, яка оновилася? — запитую.

Підводить. Бере її обережно в руки.

— Вона теж лікує всіх нас від простуди та інших хвороб.

З`ясувалося, на зворотному боці ікони є напис, що її 1937 року благословив преподобний Лаврентій (1868—1950). Саме на його честь і названо монастир! Чернігівський святий володів не тільки даром зцілення, а й яснобачення. За переказами, парафіяни, монахині не раз переконувалися, що він передбачав приїзди у Чернігів відомих владик, те, що відбудеться з людьми. Так, під час війни гукнув черницям, щоб тікали з гори. Невдовзі там вибухнув снаряд. Одну з жінок, яка прийшла спитати про долю сина Марка, котрий пішов на фронт, він попросив чекати в обителі три дні. Вона вже хотіла йти з монастиря. А назустріч їй ішов син...

Схиархимандрит майже 20 років правив в Іллінській церкві, потім у келії в оселі однієї парафіянки. Незважаючи на переслідування у радянський час, преподобний Лаврентій додавав оптимізму віруючим православним, запевняючи їх, що часи радянського мракобісся закінчаться, а тому треба зберігати старовинні книги, ікони, постійно звертатися до Бога з молитвою.

У жіночому монастирі чотири корови, кури, кілька гектарів землі. Є і свій трактор!

— Наймаєте тракториста? — запитую.

— Ні, у нас черниця ним добре орудує, — хвалиться ігуменя. -Вона й оре, і врожай ним збирає. Молода ще, але завзята.

Старенький трактор монастир придбав за 15 тисяч гривень. І тепер він добре виручає черниць.

За великим розмахом будівництва церкви проглядається значний ктитор обителі. Кажу про це ігумені Нонні. Але вона рішуче заперечує:

— Це одні сльози... Три місяці тому у мене 20 тисяч гривень боргу було за неї. Я вже не знала, що й робити, як розрахуватися. Плакала. Стояла у церквичці вночі, молилася перед Божою Матір’ю, аби допомогла. А вранці приїжджає з Києва жіночка і дає на монастир 20 тисяч гривень.

За словами матушки Нонни, у новий монастир приїжджають паломники з багатьох міст. Їх пожертви і складають фундамент розвитку обителі. Ігуменя також звертається з листами до різних будівельних організацій. Копійка до копійки, цеглина до цеглини — і день за днем клопотами черниць, ігумені монастир красивішає, величнішає.

Куликівський район

Чернігівської області.

На знімку: ікона Божої Матері, яка дивом оновилася.

Фото автора.