Перед кожним черговим ювілеєм колеги казали: «Сергію, треба б твою персональну виставку зробити!» Відповідь була щораз однакова: «Ще не пора, ще нічого визначного не створив!»

Цього разу самокритичність митця не подіяла: як-не-як, він на порозі 85-ліття! Отак і відкрився в картинній галереї Кам’янця-Подільського перший персональний вернісаж надзвичайно талановитого портретиста, графіка, пейзажиста й дуже скромної людини Збігнєва (у побуті — Сергія) Гайха.

Перше, про що думаєш: як же можна було ховати такі шедеври? Утім, у Гайха талановиті не тільки його роботи, а й учні, а це ще вагоміше. Бо не кожен, хто творить, здатен навчати. На відкриття виставки зі Львова приїхав заслужений художник України Сергій Іванов. Його промова була скупою. «Краще за свою маму я не скажу. А вона казала: «Сину, тебе створив Гайх!» Своїм наставником назвали ювіляра директор дитячої художньої школи Тетяна Щербина, заслужений художник України Борис Негода. Були в нього учнями Андрій Шреєр, Олександр Миронюк, Сергій Костовський... Перелік можна продовжити. Учив мистецтва він по-своєму: під класичну музику.

Школа в раю

У Кам’янці понад століття тому засновано перші рисувальні класи, згодом тут була знана в Європі художньо-промислова школа. А потім місто понад 35 років обходилося без такої школи. Діяла лише студія при Палаці піонерів. Цього було мало. Адже Кам’янець — рай для художників. А щоб жити і творити в раю, треба вчитися.

Так от, Збігнєв Гайх відіграв неабияку роль у відродженні художньої школи. Щоб «нагорі» це схвалили, слід було показати, що в місті є творчий потенціал. Роботи кам’янчан, Гайха та Дмитра Брика, були показані на виставці в 1967 році в Києві. Особливо вразили тонкі, як мереживо, лінорити Збігнєва Гайха. Це й вирішило справу на користь Кам’янця. Адже школу могли відкрити й у Хмельницькому.

Отже, 1969 року школу відкрили. Гайх працював тут викладачем та завучем, а за написаною ним програмою досі навчаються в усіх дитячих художніх школах України. А ще він читав численні лекції з образотворчого мистецтва, прагнучи залучити кам’янчан до прекрасного.

«Він всюди заходив, як криголам»

Під час війни Збігнєв опинився далеко від рідної Умані — на Каспії. Тут служив сигнальником на криголамі, що тричі пробивався до Сталінграда. Пізніше Збігнєва перевели на Чорне море, на корабель-мисливець за підводними човнами.

Моряцька виправка так увійшла в характер Збігнєва, що і по землі він ходив, як криголам, — згадують його учні. Був міцним та сильним. Такого не можна було не помітити.

Ще на службі захоплювався боксом. Був лівшею, удари завдавав точні і сильні. Якось в Севастополі на честь відкриття другого фронту влаштували боксерський турнір із британськими моряками. Виграв Гайх, і йому адресували справжні овації. Пізно ввечері, коли моряк добирався на свій корабель, на нього напали хулігани. У котрійсь руці блиснув ніж. І раптом ватажок бандитів скомандував: відбій. Він пізнав боксера-переможця. Вибачився і потис йому руку.

Дві любові

Він служив, а в Костополі Рівненської області його чекала дружина Віра та діти. Віру бравий моряк знайшов в Астрахані під час війни. Вони створені одне для одного. Родину створили міцну. Коли були в розлуці, він возив усюди томик віршів Лермонтова, який подарувала йому Віра ще в Астрахані.

Працював на заводі художником і мріяв про професійну освіту. Й дружина знов погодилася на п’ятирічну розлуку: Гайх став студентом Одеського художнього училища імені Грекова. Тоді студентів запрошували в оперну масовку. Так проявився ще один талант Збігнєва: рідкісний оперний баритон.

З Одеси Гайх приїхав за призначенням до Кам’янця, який полонив його навіки, як і любов.

Він захоплювався ще й балетом, мріяв виростити доньку балериною. Але де це можна було зробити в провінційному місті? Жанна стала відомою гімнасткою, присвятила все життя спорту. І хоч мешкає в далекому Норильську, прилетіла на батьків вернісаж. Разом зі своєю дочкою Оленою Кузнецовою, яка керує великим рекламним агентством у Москві. І хоч Збігнєв Казимирович вже залишився сам і міг би переїхати до рідних, вони розуміють: відривати його від коханого Кам’янця не мають права. Він ще зможе написати тут нові шедеври.

...Майже все своє життя йому довелося називатися не своїм ім’ям. Інакше його вже могло б і не бути в живих: у цьому краї поляків репресували цілими родинами, навіть вже по війні. Зате в своїх творах Гайх виявив нам себе справжнього — людину, яка вміє любити.

На знімках: автопортрет та кам’янецький краєвид Збігнєва Гайха.

Фото автора.