Чи доводилось вам хоч раз у житті тримати у руках справжні шкіряні постоли? Про те, щоб поміряти їх, спробувати погуляти в них, годі й казати. А от в учасників та гостей всеукраїнського симпозіуму з художньої обробки шкіри, який проходив у Хмельницькому, така можливість була. Скористалася нагодою і автор цих рядків. Описувати відчуття не варто. Щоб відчути тепло і ніжність шкіри, до неї потрібно доторкнутись самому.

Незважаючи на різноманіття художніх стилів, технік, в яких працює кожен майстер, всіх їх об’єднало одне — любов до надзвичайно теплого, пластичного, «живого» матеріалу. Здається, навіть не треба докладати особливих зусиль, щоб перетворити шкіру на мистецький витвір, бо вже сама по собі вона є і приємною, і привабливою. Та насправді робота зі шкірою потребує не тільки гарного смаку, художнього таланту, а й великого терпіння, а почасти і просто фізичної сили. У цьому гості переконалися, побувавши в майстерні знаної на Хмельниччині мисткині, заслуженого майстра народної творчості Ніни Косарєвої.

Її руками було виготовлено сотні робіт у техніці вибивання та плетіння шкіри. Удар молотка по спеціальних різцях вибиває невеликі отвори. З їх допомогою створюються загадкові узори. За кожним — десятки, сотні тисяч ударів. Що легше і прозоріше видається малюнок — то більше ударів і напруження. Але той, хто бачив сумки, планшети, папки Ніни Косарєвої, зрозуміє: ця легкість і краса варта важкої праці.

Хоча традиційним центром обробки шкіри є Косів, учасники симпозіуму були приємно вражені тим, що і Хмельниччині, і іншим областям є що показати. Вже цілу школу вдалося створити викладачу Хмельницького національного університету Валентині Ребрік. Студенти, опановуючи технології швейних та взуттєвих виробів, майбутні модельєри та дизайнери, швидко підхоплюють і «шкіряні» ідеї. Декоративні панно, вишукані картини зі шкіри, різноманітні дизайнерські знахідки вражають кожного, кому довелось їх побачити.

При цьому у кожного автора свої секрети. Дізнатись їх могли всі охочі під час майстер-класів, котрі провели всі учасники зустрічі. Кожен міг створити свій виріб прямо на очах у публіки. Для охочих — детальні пояснення і професійні секрети.

Хоча і до того Надія Борис із Стрия ні від кого їх не приховувала. У місцевому центрі творчості вона веде гурток виробів зі шкіри. А Лідія Стефанишин (на знімку) розкриває секрети професійної майстерності майбутнім художникам-дизайнерам на кафедрі декоративно-прикладного мистецтва Прикарпатського національного університету. «Бажаючих оволодіти такою спеціальністю завжди є вдосталь, — розповіла викладач. — На жаль, залишитись вірним своїй професії пізніше вдається далеко не всім».

Найголовніша причина — висока ціна матеріалу. Художникам практично не потрапляє до рук відбірна високоякісна шкіра. Здебільшого доводиться задовольнятися невеликими латками, відходами виробництва, а то й просто збирати у друзів старі шкіряні сумки, черевики, куртки, щоб потім дати їм нове життя в художніх виробах.

Ця проблема є чи не найпекучішою для всіх, хто займається художньою обробкою цього матеріалу. Тому обговоренню її присвятили чимало часу і під час зустрічі. Шкодували, що своїми думками не можуть поділитись із тваринниками, переробниками — всіма тими, хто міг би налагодити потужне виробництво високоякісної шкіри. Але яким б болючими не були всі ці виробничі проблеми, ніщо не затьмарило радості спілкування однодумців і можливості творити. Диво живого тепла шкіри художники зуміли донести до кожного.

Хмельницький.

Фото автора.