Чи потрібна селу стратегія розвитку?

Коли п’ять років тому це питання виникло перед сільськими жителями Кремінського району, вони не знали навіть, як реагувати на таку провокацію. Уже саме слово «стратегія» визначало науковий підхід до пошуку нових орієнтирів у діяльності територіальної громади, а як це зробити і за рахунок чого — ніхто не знав. Допоміг пілотний проект розвитку територіальних громад «Луганськ. Донбас. XXІ століття», запропонований посольством Великої Британії. Забігаючи наперед, одразу скажемо, що цей проект не лише показав можливості громади, а й значно підвищив активність і зацікавленість людей у розвитку свого населеного пункту.

Підготовча робота була тривала й напружена. У Кремінському районі — 18 громад, одна з яких — міська. У кожній пройшли сходи, що відрізнялися від традиційних новим елементом участі громадян в обговоренні нагальних проблем села. До того ж вигляд усе мало доволі простий. У залі, де проходили збори, було вивішено великі аркуші паперу. Кожному із присутніх запропонували записати три болючі для нього проблеми, з єдиною умовою, що ці проблеми не повторюватимуться.

— Ви б бачили, — розповідає заступник голови Кремінської райради Юлія Назаренко, — з якою ретельністю люди виписували свої «болячки». Їхня кількість доходила до 200. На папір вихлюпувалися всі емоції, особисті образи, одне слово, все, що наболіло. Комусь наступили на хворий мозоль, хтось лає якість вугілля, інший ремствує на відсутність водопостачання тощо. Коли всі висловились, ми проаналізували потреби громади й оголосили умови. На розвиток села є така-то сума, її можна спрямувати на чотири проекти. І запропонували населенню вибрати напрями, на які буде витрачено матеріальні та фізичні сили громади. На різних територіях району, за невеликим винятком, люди майже однаково визначали точки докладання своїх сил. Це створення нових робочих місць, газифікація населених пунктів, стабільне водопостачання й організація системи виховання підростаючого покоління. Нас, зізнатися, така одностайність дуже порадувала.

Такий був перший крок. Після мозкового штурму, коли висловлені пропозиції акумулювалися у план загальних зусиль, у людей з’явився інший настрій, інше відношення до справи і своїх можливостей. Вийшов результат, якого, зізнатися, ніхто не очікував. Після вивчення проблем було складено стратегічні напрями з розвитку сільських громад, які затвердили на сесії райради, й почався інший етап роботи — виявлення активістів, неформальних лідерів, за якими підуть люди, хто зможе спрямувати активність односільчан у правильне русло, хто на громадських засадах стане першим помічником сільського голови.

Фельдшеру купили «колеса», а для дітей та онуків упорядкували пляж

Перша справа громади села Новомикільське була проста. На сході вирішили купити сільському фельдшерові «колеса». Фінансову проблему розв’язали в такий спосіб: оскільки грошей на машину в сільради немає, вирішили скинутися. Хто скільки може. Один десятки не пошкодував, інший лише гривнею допоміг. Але головне було зроблено — тепер фельдшер на край села за 12 кілометрів їздить на велосипеді. Далі на сході вирішили впорядкувати місце для відпочинку на річці. Улітку в село з’їжджаються діти, онуки, біжать на річку купатися, а пляжу немає. Щоб одержати дозвіл санстанції на відкриття місця відпочинку, потрібно було спочатку обстежити, а потім почистити дно водойми. Для цього потрібні були кошти, і громада знову скинулась, а всі інші роботи люди зробили самотужки у вільний час. Коли новомикільці побачили плоди своєї самоорганізації — пішли далі. Почали працювати з міні-грантами. Спочатку побудували автобусну зупинку, щоб люди не мерзнули на дорозі, чекаючи транспорт до районного центру.

— Коли я чую, що на будівництво автобусної зупинки десь витратили понад 70 тисяч гривень, завжди дивуюся, — зізнається Юлія Іванівна. — Новомикільській громаді цей об’єкт коштував лише 5 тисяч гривень. Гроші пішли на матеріали, а всі роботи здійснювали методом давно забутої народної толоки.

Підводять «випадкові люди»

Заради справедливості треба зауважити, що, незважаючи на велику роботу, проведену районною радою, стратегію свого розвитку має не кожна громада. Чому? Якщо, скажімо, в однакових економічних умовах, за рівної чисельності населення в однієї громади наповнення бюджету становить 120 відсотків, а в інших — лише 20, це вже свідчить про здатності керівника, ступінь його бажання й уміння працювати. Голова Новоолександрівської сільради Алла Каламбець, наприклад, зуміла організувати свою громаду, знайти можливості (у тому числі виграти гранти), щоб і дороги побудувати, і клуб відремонтувати. Сьогодні вона займається газифікацією села. Голову Бараниківської сільради Володимира Агафонова ставлять за приклад як керівника, «що вміє виживати в найскладнішій ситуації».

— Кадри треба виховувати, виявляти, — каже на закінчення Юлія Іванівна. — І ми це робимо. Можу сказати, що сьогодні приблизно 50 відсотків неформальних лідерів на селі вже можуть брати участь у виборах сільського голови.

Точка зору голови Кремінської райради Валентина Рябініна:

— У рамках законодавства, в якому ми сьогодні працюємо, потрібні договірні умови між територіальною громадою та органом самоврядування. Тоді можна вирішувати ті питання, які не врегульовано законом. Наприклад, фінансові. Скажімо, можна зосередити кошти в районі й виділяти їх для потреб сільради, фінансувати різні програми. Крім того, навчати кадри. На жаль, деякі керівники, обрані в органи місцевого самоврядування, виявилися непідготовленими. Прийшовши до влади, вони не можуть виконати своїх зобов’язань перед виборцями. Від цього страждає загальна справа.

Луганськ.

На знімку: голова Кремінської районної ради Валентин Рябінін із подарунком від «Голосу України».

Фото Алли АНТИПОВОЇ.