Старість більш тривалий період життя, ніж увесь попередній, але не роками, а емоційно. Винна пам’ять, що довгими ночами вишкрябує з минулого усі негаразди. Рояться, рояться думки, як мухи над купою гною. Нестерпно хочеться позбутись їх — порозсовувати по кишенях незнайомих людей, ніби від цього полегшає на душі, ніби на заміну їм не визріють інші.
Плутанина
У село навідались червоноармійці, аби розшукати двох братів, що служили в війську Петлюри.
Знайшовши, розстріляли, аби іншим не кортіло бавитись у гру
«Вільна Україна». Поховали братів на краю кручі, навпроти їхньої хати. Те лихо скоїлось давно, так давно, що над їхнім прахом безслідно щез надмогильний горбик.— Забулось!
Лиш вулиця, що поруч пролягла, має назву — прізвище їхнього роду — Свинарова. Але таким робом вшанована звитяжність не вбитих, а їхнього двоюрідного брата, що вдало воював із німцями.
Щедрість
На гребні горба уляглась довга сільська вулиця і настільки рівненька, що, стоячи на одному її краю, можна угледіти протилежний. І назва в неї така ж довга — Отдел Рабочего Снабжєнія.
— Звідкіля узялась така назва?!
У роки голодомору одну з куркульських хат переобладнали в магазин, в якому отоварювали продовольчі картки робітники залізниці.
Мода
Сто років тому односельчан, котрі вернулися з російсько-японської війни, влада наділила землею, допомогла побудуватися, придбати інвентар, але з умовою — обійстя має бути зразковим. Зрозуміло, що так уряд прагнув відсторонити цих людей від участі в революційній колотнечі. Та хай як там було, але за селом, за греблею зросла чепурненька вулиця з розкішними садками.
Коли більшовики захопили владу, то змушені були частину графської, князівської, попівської землі віддати селянам, аби трохи вгамувати масове невдоволення. В ті роки була мода зводити обійстя типу вулиці Загребельної. На превеликий жаль, вулиця давно позбулась тієї назви. І культури теж.
Наголос
Старенька жінка, сидячи на стільчику, фарбує штахети в зелений колір. Привітавшись до неї, запитую, чому вулиця така коротенька — усього тринадцять хат, а назву має сердиту — Громова.
— Ви неправильно вимовляєте назву! — робить мені зауваження бабуся. — Льотчик був такий.
Розумію, що жити завжди спокійніше, коли ти є частинкою чогось великого цілого, нехай навіть ілюзорного.
Вирій
Вода зі ставка витікає двома потоками. Між ними втелющився горб. Колись він слугував, як культурний центр села, але усе те, що на нім було, кудись поділося. Лиш байдужий до всього, стоїть костьол. На обшарпаних стінах красується пятикутня зірка та дата іншого призначення будівлі. Зберігся трафаретний напис про те, що споруда належить колгоспу імені Карла Маркса. А очі впевнені в іншому — сільська домінанта перебуває в полоні розкішних бур’янів.
Зрозуміло — тут просьба у вись не прагне і майбуття сюди не зазирає.
Колись уже був тут. Малим напросився побувати в далекому селі на базарі, аби побачити ті дива, про які дорослі часто вели мову. Прийшли ми туди ще затемна, і мама завела мене до храму, де йшла служба Божа, помолитись, але тільки зараз збагнув: аби я зігрівся...
Там, на самому краєчку минулого, височіє Храм, а в нім молитва покійних батьків за мене.
Калинівка Житомирської області.
Фото автора.
