Пасажирів ставлять перед вибором: або дорожчі квитки, або скасування маршруту
Загроза нависла не так над рейсами міжнародного та міжміського сполучення (хоча і тут, очевидно, без сюрпризів не обійдеться), як над приміськими електричками. Ще донедавна це був найпопулярніший транспорт серед пенсіонерів, безробітних та найбідніших. Не секрет, що навіть далекі подорожі дехто намагався спланувати так, щоб добратись до місця призначення нехай з трьома, чотирма пересадками, але електричкою. Люди готові були жертвувати комфортом, елементарними зручностями, часом, годинами вичікуючи та й ночуючи на чужих вокзалах, щоб зекономити на ціні квитка. Зрозуміло, що більшість робила це не заради примхи чи жадібності, а тому, що для них справді дуже важливо заощадити отих кілька гривень. Але...
Рейс в один кінець
На залізниці такого не буває, щоб потяг пішов в один кінець, а назад не повернувся. Це прописна істина. Втім, такою вона була до недавнього часу. Мешканець Лісогірки, що у Городоцькому районі, відчув на собі протилежне. Зранку сів чоловік на дизель Гусятин—Хмельницький і подався в обласний центр до лікарні. А коли з обіду прийшов на вокзал, то ледь не обімлів, почувши в касі:
«Електричку до села відмінили».До райцентру ще якось добрався. А що далі? Для здорового та молодого до його Лісогірки, може, і не так тяжко дістатись і пішки. А що робити літній людині, інваліду, яку ноги вже не несуть? Довелось найняти таксі й заплатити тридцятку. Для сільського мешканця така плата — просто катастрофічна. Не дивно, що вже зранку пасажир-невдаха розповідав про свої пригоди сільському голові Анжелі Варшавській. А вже та повідала про прикрий випадок керівництву Південно-Західної залізниці:
«Як можна було тупикове село без усякого попередження залишити без такого звичного транспорту?».Коли в селі дізнались про скасування дизеля, люди вийшли на колію і перекрили рух поїздів. Знали, що діють всупереч закону. Але хто, який закон дозволив з такою байдужістю ставитись до їхніх проблем? Тільки після такого протесту рух електрички відновили, але... лише двічі на тиждень. Причому по понеділках він відправляється тільки в один кінець, назад не повертається.
Один білет — десяток пасажирів
Залізничники твердять: тільки за півріччя витрати залізниці під час надання послуг приміських пасажирських перевезень у шість разів перевищують доходи. Підвищення ціни на квитки на початку року ситуації не змінило, бо за цей час встигли значно подорожчати енергоносії, запчастини, зросла заробітна плата.
Особливо дошкуляють у цій ситуації пільговики. На думку залізничників, в області субвенція покриває лише 33 відсотки витрат. Але чи справді це так?
Маніпуляції з цифрами пільговиків стали вже звичними. Хто ж може сказати, скільки їх перевезено, і яку суму потрібно компенсувати, коли точного обліку не ведеться.
Чи не з цієї причини залізничники твердять, що у згаданій вже електричці щодня буває не більше десятка пасажирів, зате сільський голова переконує, що вагони переповнені, бо в них щодня їдуть і пенсіонери, і студенти. Кому вірити?
Обласне управління праці та соціального захисту населення наводить свої дані. А вони свідчать про те, що на початок вересня залізничним транспортом області було перевезено трохи більш як 256 тисяч пасажирів-пільговиків. Це стало транспортникам в 1,1 мільйона гривень. При цьому управління соціального захисту взяли на себе зобов’язання відшкодувати майже 980 тисяч гривень. Правда, ця стаття не була своєчасно профінансована сповна, і тому ще залишився борг у 141 тисячу гривень. Але ж навіть і ця цифра не зіставляється із мільйонами втрат, про які твердять залізничники. А це означає, що відшкодовується не 33, а понад 83 відсотки витрат, пов’язаних із перевезенням пільговиків. То де правда?
Хто кому винен...
Ці суперечки між перевізниками, владою та пасажирами, здається, не припиняються ні на секунду. На початку осені Шепетівка пережила інцидент, коли на залізничній станції оголосили про те, що припиняється перевезення пільговиків у приміському транспорті. Основне пояснення — міське керівництво не уклало відповідного договору і заборгувало понад 400 тисяч гривень. Тож, щоб
«відновити справедливість», залізничники запропонували пенсіонерам, інвалідам та всім іншим пільговикам платити за білет. У частини представників міської влади є свої пояснення: субвенції виділяються як на міські, так і на приміські перевезення пропорційно, тож фінансова відповідальність за електрички має здебільшого лягати на районний бюджет...Конфлікт триває вже не один місяць і навіть не рік. Пенсіонеру, який дістається до своєї дачної ділянки, важко розібратись у його перипетіях. Та чи й потрібно? Якщо держава надала їм право пільгового проїзду, то хтось повинен його гарантувати? Натомість, відстоюючи його, пільговики змушені були вийти з пікетами, пригрозили перекрити залізничні колії і лише після того отримали
«дозвіл» від залізничників не платити за квиток.Ціни таки піднімуть
То що сильніше: слово чиновника чи закон держави? За якими правилами повинні жити усі ми? Питання, відповідь на які очевидна, все одно видаються риторичними.
А через те складається ситуація, коли у війнах за ціну і квитки немає переможців. Навіть якщо вартість їх зростає. Бо кого шкодувати більше: пасажира, котрому доведеться платити більше, чи машиніста потяга, який не отримає хорошої зарплати?
На громадських слуханнях щодо збільшення тарифів залізничники повідомили, що зняття одного збиткового приміського маршруту приводить до економії 380 тисяч гривень на місяць. Отож залізниці вигідніше закупити для тієї самої Лісогірки автобус, ніж відправляти туди потяг.
Якщо йти за такою логікою, то варто було б взагалі скасувати більшу частину пасажирських рейсів. Для того, щоб залізниця у нас існувала заради залізниці і заробляла собі на життя. А пасажир тут взагалі ні до чого.
Отож найбільша проблема в тому, що кожен залишається наодинці із своїми проблемами і сам бореться за життя, не сподіваючись ні на закон, ні на владу. От і вийшло, що залізниця все-таки вирішила ціну підняти. А тим часом пасажир намагатиметься робити все, щоб відшукати пільгу і за білет не платити.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
