Поки кандидати на посаду міського голови Рівного (а це люди небідні) витрачають немалі гроші на рекламу себе коханих, їх потенційні виборці живуть практично на «дні». Тому й агресивно зустрічають агітаторів, які від імені своїх кандидатів обіцяють їм золоті гори.

Під час чергового рейду в рамках оперативно-профілактичної операції «Побут» ми разом із працівниками Рівненського міськвідділу міліції побували в деяких будинках обласного центру, зокрема №6 по вулиці Кіквідзе...

...І жахнулися, в яких умовах не живуть, а виживають мешканці цієї ветхої двоповерхівки. Це, як погодився з нами начальник Рівненського міськвідділу міліції, полковник Григорій Зарічнюк (на знімку), — бідняки, соціально незахищені люди, які мріють про нормальне життя, кращі житлові й побутові умови, але через «хронічні» нестатки зробити цього не можуть.

Тим часом міській владі не до мешканців нетрів — вона згадує про них лише напередодні чергових виборів, як і цього разу.

— Ми не проти агітаторів як людей, до них не маємо претензій, бо, можливо, вони цим заробляють собі на шматок хліба, просто ми зневірились у міській владі, — пояснила непривітність своїх сусідів одна з мешканок будинку.

А далі слухали людей, яким, схоже, добряче накипіло на душі від таких нелюдських умов...

— У нас є комендант, але добитися від нього нічого не можемо, — емоційно розповідає мешканка будинку Ангеліна Циганчук. — Туалет як заб’ється, нема ради. Доки на «053» додзвонишся... Днями, ночами, тижнями таке триває. Вікна розбиті. Хто їх буде склити? Нема кому. Ні коменданту немає до цього діла, ні житлово-експлуатаційному управлінню... Зрештою, скільки можна так мучитися, до кого вже звертатися?

Єва Боровиченко (на знімку) мешкає у злощасній двоповерхівці разом із донькою. У кімнатці, де навіть розминутися важко, її донька свого часу готувалася до вступу в Національний університет водного господарства та природокористування, згодом вчилася, отримуючи стипендію, змогла вибитися в люди... Але на цьому приємні асоціації з будинком закінчуються. Та й усе хороше, що залишилося у спогадах цієї родини, відбувалося, швидше, всупереч обставинам, аніж завдяки їм. Багато років тому, після смерті батька-годувальника, мати й донька втратили нормальне житло. Й опинилися тут.

— У таких умовах дуже важко жити, — зітхає Єва Боровиченко. — Та й умов, власне кажучи, тут ніяких. Щоб піти у туалет, потрібно чекати своєї черги... На кухні теж вісім господинь. А там у нас дві плити, працює лише дві конфорки (на знімку), а кожна ж хоче приготувати їсти! Тут переважно молодь живе. Як вони це витримують, не знаю...

...А ось «постояльці» ще однієї халупи, що причаїлася майже в центрі Рівного, де ми теж побували під час рейду, взагалі вже ні про що не мріють. Хіба тільки про бодай якийсь дах над головою та шматок хліба. Господар прожив тут п’ятдесят років. Нині його дружина прикута до ліжка, а син — безробітний. Ані води, ані тепла, скрізь бруд та цілковита антисанітарія. Освітлює нічліжку одна-єдина стара лампа. На запитання, яким коштом вони живуть, господар відповів, що обходяться тимчасовими заробітками, наразі він «підпрацьовує» у підприємця, який «займається» автомобілями. У коридорі ми наштовхнулися на ще одного заспаного «мешканця» халупи. Господар розповів, що це його безпритульний знайомий на ім’я Юрій. Він прихистив останнього, щоб той не спав просто неба і не замерз...

Можливо, той, хто цього разу обійме посаду міського голови Рівного, зверне увагу і на рівненське «дно». І не лише тоді, коли воно потрібне як електорат...

Марина НОНКА,Олександра ЮРКОВА.

Рівне.

Фото Михайла МЕЛЬНИКА.