Заблоковано діяльність Алуштинської міської ради, її виконкому та структурних підрозділів. На всі розрахункові рахунки й приміщення накладено арешт, як і на частину нерухомого майна, що залишилося у власності міста.

Про цю неординарну подію владники міста-курорту розповіли на прес-конференції на тему «Незаконні дії виконавчої служби автономії в інтересах одного з російських відкритих акціонерних товариств».

Чому виконавці ігнорують судове рішення?

Припинено фінансування об’єктів освіти й охорони здоров’я, зупинено проведення ремонтів і виплат за виконаними договорами. Виникла кредиторська заборгованість перед багатьма підприємствами і організаціями. Зокрема, за інформаційне обслуговування і програмне забезпечення, благоустрій, утримання доріг, озеленення міста, за послуги охорони і мобільного зв’язку, капітальний ремонт ліфтового господарства і поховання безрідних громадян, за дитячі ігрові комплекси... А найближчими днями може бути арештовано ще й все рухоме і нерухоме майно міськвиконкому, наголосили очільники міста.

Начальник юридичного управління виконкому Алуштинської міськради Юрій Кукушкін деталізував, «чому раптом потрапила у немилість кримського ВДВС Алушта». З’ясувалося, у такому критичному стані міськрада приморського курорту опинилася в результаті майнового конфлікту з однією з російських комерційних структур, що представилася правонаступницею однієї з «поштових скриньок» — підприємства колишньої радянської оборонної промисловості.

Росіяни виставили Алушті серйозні претензії, які висловлюються велетенською сумою боргу в розмірі понад 12 мільйонів 570 тисяч 909 гривень. До того ж ще й сума виконавчого боргу становить 1 мільйон 357 тисяч 191 гривню.

Російська сторона вимагає компенсації витрачених ще в радянські часи коштів на житлове будівництво і розвиток міської інфраструктури.

Ці претензії в лютому цього року задовольнив Господарський суд Криму.

Однак його рішення було оскаржено у Вищому господарському суді України, який повернув справу на повторний розгляд. Незважаючи на це, виконавча служба продовжує утримувати банківські рахунки й нерухоме майно Алуштинської міськради до цього часу.

Претензії росіян до міста необгрунтовані

Алуштинці не розуміють, на яких підставах російське підприємство висунуло місту такі серйозні претензії, зазначив заступник міського голови Станіслав Колот. Адже ще у восьмидесятих роках минулого століття одне з сибірських підприємств міноборони отримало дозвіл у високих московських і київських інстанціях на спорудження для себе готельного комплексу в історичному центрі міста-курорту: на узвишші поруч з пам’ятником історії та архітектури — цитаделлю Алустон, на забудованій старими житловими спорудами ділянці.

Між забудовником і містом, відзначив С. Колот, було укладено договір, згідно з яким для звільнення площі під будівництво росіяни мали відселити людей, які жили тут у старезному житловому фонді — шляхом перерахування коштів місту для будівництва нового житла. Відселення тривало черепашачою ходою — мало не дванадцять років.

— У радянський період була жорстка планова система, щорічно обидві сторони детально й скрупульозно звіряли виконання взаємних зобов’язань: буквально до кожного рубля й квадратного метра. Щороку поточна заборгованість зазвичай становила лише кілька квадратних метрів або на користь міста, або оборонного підприємства, пояснив Станіслав Васильович. І протягом 15 років після завершення затяжного процесу відселення жителів, жодних претензій до Алушти російське підприємство не висувало. Та їх і бути не могло, тим паче в таких гігантських, буквально астрономічних, сумах.

Ще один об’єкт, вартість якого намагається компенсувати через суди російська сторона, — колишній універсам — нинішній магазин «Фуршет», збудований на кошти колишньої «секретної скриньки». Але ж це було не інвестицією чи подарунком місту, як трактують росіяни нині. То було їхнє зобов’язання згідно з чинними на той час державними нормами з відрахування коштів на розвиток інфраструктури.

Підняті з архівів документи, зокрема, рішення міськвиконкому, беззаперечно підтверджують: взаємозалік Алушта здійснила до копійки.

А оскільки сума зобов’язань виявилася дещо менша, ніж вартість збудованого універсаму, за взаємною згодою місто поклопоталося тоді перед Кримоблвиконкомом про звільнення «російської скриньки» від перерахування 170 тисяч рублів на будівництво берегоукріплювальних споруд (їх зобов’язані були створювати всі забудовники, яким потрібен був пляж) — і це прохання було задоволено.

Чому між сторонами пробігла чорна кішка

Раптово напружилися стосунки між Алуштою і росіянами в 2003 році, коли під різними підставами попередній склад міськради відібрав у російської сторони їх власність. Це були збудовані за кошти сибіряків й незаселені чотири квартири й цокольне приміщення під закладом реєстрації громадських шлюбів, де містилася контора колишньої «скриньки».

Саме відтоді й почалися образи, суперечки та низка судових розглядів.

Спершу росіяни через суд затребували повернення майна, оціненого в один мільйон гривень. Цей борг місто офіційно визнало й готове виплатити його грошима чи квартирами. Реальна заборгованість перед росіянами тут вимальовується в 12 квартирах, на шість з яких не знайшлися в архівах всі офіційно оформлені документи про взаємозаліки. По них місто готове поетапно розрахуватися. Сума становить близько одного мільйона гривень.

Остання ж сума виставлених претензій (в судах фігурує 80 квартир), взята буквально зі стелі, переконують владники Алушти.

Проте в серпні цього року відповідно до рішень судів першої інстанції на користь російської сторони, на підставі постанов ВДВС Сімферополя й підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції Мін’юсту України в автономії було накладено арешт на рахунки міськвиконкому.

Але тут є істотні «але»...

— За такої ситуації, згідно із законом про виконавче провадження, арешт має бути знято, а виконавче провадження закрито, — акцентує Юрій Кукушкін.

Але на наші заяви виконавча служба автономії не відреагувала. Більше того, під різними приводами її працівники відмовляються навіть від зустрічі з нами. Тож керівництво Алушти вимушене було звернутися у всі владні структури, правоохоронні, наглядові органи з відповідними скаргами, подати позовну заяву в Адміністративний суд Криму. Бо, на думку міської влади, виконавча служба автономії, «грубо порушуючи українське законодавство й права виконавчого комітету Алуштинської міськради, діє в інтересах іноземної комерційної структури, намагаючись повністю обезкровити курортне місто».

Як уточнив Станіслав Колот, цим резонансним питанням нині займаються прокуратура Криму і Генпрокуратура України, з’ясовуючи причини затримки зняття арешту рахунків, відповідні перевірки проводить і Служба безпеки України.

У суперечці годяться всі прийоми?

Так, певно, вважає керівництво російського підприємства, каже заступник алуштинського міського голови. Адже напередодні розгляду справи про витребування боргу в Вищому господарському суді України представники росіян намагалися отримати від керівництва міста, здавалося б нічого не вартий папірець з лише кількома рядками: мовляв, місто готове розглянути пропозиції російської сторони про укладання мирової угоди про компенсацію 13,8 мільйона гривень. А це б означало фактичне визнання неіснуючого боргу.

Наступною атакою сибіряків було масове розповсюдження листівок зі зверненням заступника директора російського підприємства до жителів Алушти й депутатів міськради. У цьому зверненні керівництво сибірського підприємства звинувачує міську владу в незаконних діях, пов’язаних з передачею у комунальну власність старих приміщень, звідки росіяни відселили мешканців, і наступною їх приватизацією. У зв’язку з цим російська сторона благодушно «готова розглянути всі запропоновані міською владою варіанти погашення заборгованості, зокрема, з передачі у власність підприємства об’єктів комунальної власності». Якщо під цими об’єктами розуміти арештовані виконавцями приміщення міської ради, шкірвендиспансера і ЖЕКу, то влада Алушти, працівники охорони здоров’я і комунальні служби реально можуть втратити дах над головою.

Крим.

Фото Тетяни ПЕТРОВСЬКОЇ.

Пряма мова

— Це підприємство не є правонаступником тієї «поштової скриньки», з якою місто колись укладало договір, — аргументує юрист Юрій Кукушкін. — А той майданчик, який «скринька» звільняла для себе, нею і забудовувався.

Тобто вони звільняли земельну площу для своєї ж комерційної та господарської діяльності. Коли вони будували свій комплекс, то справді розселяли жителів Алушти. Але відбувалося це в рамках договору й без будь-яких компенсацій.

На сьогодні підтверджено лише чотири квартири, якими розпорядилися. Всі останні суми абсолютно надумані й буквально висмоктані з пальця. Та й строк позовної давності давно минув: надто багато води спливло з восьмидесятих років. Вищий Господарський суд скасував два рішення по 13 мільйонах з гаком гривень загалом і повернув справу на новий розгляд. А це є безумовною підставою для відміни забезпечення позову, тобто для зняття арешту. Ми з такою заявою звернулися у виконавчу службу. Нам формально відмовили. Постанову про відмову ми не отримували.

Основне для нас — якнайшвидше зняти арешти, щоб місто хоча б почало «дихати». Бо той же рахунок зарплатний, хоча ще не арештований, але з якого проходить оплата послуг банку по зарплатному рахунку — арештований. Банк щосекунди може сказати: ви нам не платите — ми вам не перераховуватимемо зарплатню. І вся бюджетна сфера щомиті може залишитися без заробітної плати.

Росіяни не представили належних документів, які б підтверджували наш борг перед ними. Нині ми вимушені визнавати 486 тисяч, бо вони витребувані рішенням суду, яке на сьогодні діє. Але... російська сторона планує ще з 20 мільйонів у нас відсудити! Вони нам повідомили про такий свій намір. Причому за що, ще не придумали, а як придумають — одразу подадуть позовну заяву.

Та у них немає належних документів, які підтверджували б, чи обгрунтовували наш борг. Кілька листів 1982 року і все. Тобто: ні первинних бухгалтерських документів, ні банківських документів, ні платіжних — нічого цього в матеріалах справи ні першого, ні другого, ні третього — жодного з тих, які були — не надається.

Спочатку вони хотіли отримати у власність кілька об’єктів нерухомості в місті. Коли зрозуміли, що ми їм не дамо цього зробити, то почали закидати позовами вже по вилученню коштів, щоб швиденько схопити ці грошики і негайно зникнути.