Мандруючи Шевченковим краєм, творча група нашої газети не могла не відвідати легендарну національну пам’ятку природи — 1100-літній дуб Максима Залізняка, який, немов вартовий історії, височить у переліску хутора Буда, що в Чигиринському районі.

Оберегом у дохристиянському світі був дуб. Його дуже шанували наші предки і вважали святим, «бо ж у ньому жив Перун». І наші сусіди, західноєвропейські народи, вклонялися силі та могутності цього дерева. Вони вірили, що дуби-велетні росли ще до створення світу. «У той час, коли не було ні землі, ні неба, тільки саме синє море,— розповідається в одній легенді, — серед цього моря стояло два дуби, а на тих дубах сиділи два голуби. Птахи опустилися на дно моря, добули піску та каміння, із них створили землю, небо і небесні світила».

Людину завжди вражала велич дубів і їх довговічність. Кремезні старійшини лісу з непохитністю протистоять бурям та вітровіям, грозам і блискавицям. Виявляється, ці буйнозелені дерева мають особливі захисні механізми. Наприклад, напровесні дуб не потерпає від затоплення річковими водами, згубними для інших дерев. Буває, що наприкінці весни, коли дуб тільки-но розпустився, на нього нападає гусінь і знищує все листя. Якесь інше дерево загинуло б, але не дуб! Він має бруньки «про запас», які так і називаються — сплячі. Минає трохи часу, і на дубі знову вруниться молоде міцне листя. Пережив усі природні катаклізми і знаменитий дуб Максима Залізняка. З усіх назв, які давали йому жителі навколишніх сіл: Будянський, Тарасів, Богданів, Холодноярський — прижилося саме це наймення. Шість разів блискавка вражала стовбур дуба, а велетень, немов криця, не схилився перед часом і стихією. Вартовий віків зберіг для нащадків історичні постаті і веремії, котрі бачив і чув. Пам’ятає він походи Ярослава Мудрого і татаро-монгольську навалу. Під його розлогою кроною ставали на раду зі своєю старшиною гетьмани Богдан Хмельницький та Петро Дорошенко. Збирали відчайдух Северин Наливайко, Павло Бут-Павлюк, Максим Залізняк. Тут гайдамаки давали клятву боронити рідну землю від «лядської наруги». Отамани Холодноярської республіки присягалися віддати життя за волю самостійної України. Тарас Шевченко, вражений віковими Холодноярськими дубами, яких було тут більше сотні, створив відому нині картину «Дуб на хуторі Буда». Місцеві жителі переконані, що популярна народна пісня «Ой, чого ти, дубе, на яр похилився» оспівує саме цього кремезного богатиря. Дерево-реліквія піднесло свою крону на 30 метрів у височінь, обхват стовбура — 12 метрів! Туристи завжди міряють «Діда», взявшись за руки. Та коли мандрівників усього шестеро-семеро — розмаху їхніх рук не вистачає, аби обняти грізного вартового урочища Холодний Яр.

Учені довели, що дуб має неабияку позитивну енергетику. Найсильнішу поміж своїх зелених «братів». Тож варто біля нього хоч кілька хвилин постояти — відразу приплив сил і завзяття буде забезпечено на цілий день. Авторові цих рядків пощастило навіч побачити вплив 1100-літнього релікта на патріарха образотворчого мистецтва, народного художника України Данила Георгійовича Нарбута. Після відвідин Буди Половецької (ще й так називають хутір), «знайомства» зі стародавнім живим пам’ятником природи та історії, недужий 80-річний художник відчув себе здоровим і бадьорим. Натхнений побаченим і почутим у козацько-гайдамацькому урочищі, Данило Нарбут знову, після тривалої перерви, піднявся сходами до своєї майстерні і створив те, що запало йому в душу біля славетного дерева. Митець зобразив на тлі велетенського дуба найвеличніші постаті та історичні події Холодноярського краю, всієї України. Цю монументальну роботу серед інших відзначено Шевченківською премією.

Є біля тисячолітнього сторожа, внизу, на леваді, скорботне місце. Під заростями хрещатого барвінку, у братській могилі, сплять вічним сном 82 жителі хутора Буда. У часи фашистської окупації каральний загін, що несподівано ввірвався у поселення, молодих і сильних погнав у рабство, а немічних старих, жінок та дітей розстріляв у байраку. Так фашисти помстилися за допомогу будян партизанам, які діяли у Холодному Яру.

Зараз у лісовому хуторі, крім старожителів, мешкає кілька молодих родин, що перебралися з міста «жити у злагоді з природою», поближче до найстарішого дерева України. Екопоселенці надають чимало послуг мандрівникам: організовують прогулянки на конях, готують смачні обіди тощо.

Як правило, біля дуба Максима Залізняка останній туристський привал подорожі Чигиринщиною. Однак вона не завершується. Бо хто хоч раз побував у Холодному Яру, хто дихав його цілющим повітрям, пив джерельну воду, прислухався до тиші скіфських могил, стояв під кроною тисячолітнього велета, — той назавжди залишиться «бранцем» цього незрівнянного, таємничого куточка Богданового краю.

Такий феномен, така магічна сила Дуба та Холодного Яру.

Черкаська область.

На знімку: біля 1100-літнього дуба Максима Залізняка.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.