Дядькові корови рятують заводи

Колись, кажуть співрозмовники, вони купували жом по 80 копійок за тонну. «А це ж відходи, які для заводу нічого не коштують». Кмітливі сільські дядьки «розкусили», чому заводчани так «нагнали ціну». Цукор на заводах купують дешево. От вони й шукають, чим дірки залатати. Знають, що дядько в селі без жому корову зиму не прогодує. Давай витрушувати кишені.

— Виходить, ми найбагатші, — каже один із співрозмовників. — Так само на нас виїжджають молочарні. Молоко купують знаєте по чому? Аж по 1,25 гривні за літр. Буває, деякі заводи додають зо п’ять копійок. А це ж не літо, зима. Кожен хоче виїхати на горбу селянина.

Солодкий пісок — не молоко, не скисне

Заводчани неохоче говорять про те, чому так подорожчав жом. Кажуть, розмова не варта уваги. Бо відходи виробництва не роблять погоди в економіці підприємства. Один керівник, щоправда, зазначив, що кожна копійка в касу працює на зниження собівартості цукру. Виручку від продажу жому додають до загальних фінансових показників. Ці кошти беруть до уваги під час обрахунку показника собівартості цукру. Простіше кажучи, у такий спосіб відбувається його зниження.

— Але нині не про це треба вести мову, — наголошує директор Юзефо-Миколаївського цукрозаводу Козятинського району Олексій Босак. — Проблема на заводі одна — низька ціна на цукор. Вона й раніше не доганяла цифри затрат, але тоді хоч наближалася до неї. Два місяці тому ми продали торішній цукор по 3 гривні за кілограм. Його виробництво стало заводу по 3,2 гривні. Нині покупці пропонують взагалі смішні ціни — 2,5 — 2,6 гривні за кілограм. Цукор не молоко, не скисне, кажемо таким. Почекаємо до кращих часів.

На жаль, не всі можуть чекати. Постачальники газу застосували до цукроварів жорсткі умови — паливо дають тільки після передоплати. «Всі заводи, які нині варять цукор, працюють на газу, — каже виконавчий директор обласної асоціації «Поділляцукор» Микола Береговий. — Щоб завершити сезон, змушені платити. Банки кредитів не дають. Або пропонують під такі проценти, що вигідніше продати цукор. Ним забиті склади цукрозаводів. В обох випадках заводчани зазнають втрат. Але від продажу цукру вони менші, ніж тоді, коли йти в кабалу до банку. Продають за безцінь тільки для того, щоб розрахуватися за паливо та інші енерговитрати. Решта цукру осідає на складах».

Наступного року площі під цукровими буряками в регіоні, схоже, стануть ще куцішими. На 61 тисячі гектарів поля проведено глибоку оранку. Навіть якби всі ці гектари відвели під буряки, то їх площа все одно була б менша, ніж нині, продовжує виконавчий директор асоціації «Поділляцукор» Микола Береговий. Але орють з осені не тільки під цукристі...

Нехитру арифметику вже прорахували на Погребищенському цукрозаводі. За інформацією керівника тамтешньої райдержадміністрації, це підприємство у наступному році не працюватиме. Головна причина — дефіцит сировини. «Якщо два-три роки господарство не вирощує буряків, то дуже непросто відновити цю культуру в сівозміні. Може настати такий час, що сировину для себе вирощуватимуть самі заводи», — каже Микола Береговий. Чи не тому в обласному управлінні сільського господарства прогнозують, що вже найближчими роками у регіоні залишиться не більше десяти цукроварень. Нинішньої осені працює 14 заводів. Три з них уже завершили переробку. Ще на п’яти сировини вистачить на 7—10 днів. А в середині грудня зупинить технологічні лінії решта. Цукру зварять приблизно 260—270 тисяч тонн. Торік мали 300 тисяч тонн, бо буряків вирощували більше.

«Цукровий Донбас», який донедавна був найбільшим виробником цукру в країні, втрачає позиції не з власної вини. Протягом останніх років держава жодного разу не дотримала своїх зобов’язань із закупівлі цукру до Держрезерву та Аграрного фонду. Всі обіцянки з цього приводу розтанули, як білі кристалики у склянці чаю. Реалізація солодкої продукції зазначеним структурам, та ще й за встановленою державою ціною, стала б для цукроварів істотною підтримкою.

Вінницька область.