Зупинитися на шляху в безодню

Протягом останнього десятиліття українське суспільство наполегливо переконують, що вільна торгівля землею начебто стане основою для фінансового відродження країни. Мовляв, селяни, одержавши в особисту власність земельні наділи, заведуть на них сучасне сільське господарство, що, у свою чергу, підштовхне розвиток вітчизняної промисловості. Питання, звісно, не в тому, вірять творці цих фантазій власним словам чи свідомо брешуть власному народу, прокладаючи собі шлях до небувалої наживи. Хоча було б цікаво довідатися, що спрямовує політику нинішньої влади, — дурість чи жадібність.

Божевільна концепція

Головне в тім, що наша країна виявилася геть беззахисною перед божевільною концепцією «вільного земельного ринку», що її оточення Президента має намір запровадити будь-якими способами, аж до нехтування демократичних процедур і переходу до управління за допомогою президентських указів. Утім, українські євро-атлантисти, котрі розглагольствують про своє прагнення до права, звикли безсоромно порушувати засади, на яких ґрунтується демократія.

Економічні наслідки вільної купівлі й продажу землі легко уявити. Зрозуміло, що ніде у світі дрібні селянські господарства не можуть конкурувати з великими аграрними виробниками. Головними постачальниками сільськогосподарської продукції є або корпорації, або великі кооперативи, здатні знайти кошти, необхідні для закупівлі техніки і добрив, упровадження передових технологій. Нинішня українська влада робить усе можливе, щоб відбити в аграрних виробників стимули до об’єднання і спільної реалізації своєї продукції, захищаючи інтереси численних посередників, які змушують селян продавати врожай за низькими цінами. Навіть жалюгідні залишки сільськогосподарських підприємств, що збереглися від радянського часу, як правило, ледве зводять кінці з кінцями. Відповідно, земля, щойно з’явиться можливість легально торгувати нею, буде швидко скуплена великими корпораціями (передусім транснаціональними), які володіють незрівнянно більшими фінансовими ресурсами, аніж нинішні власники землі. А тих, хто відмовиться продавати свої земельні ділянки, примусять до цього за допомогою адміністративного тиску, а найнепокірливіші — стануть жертвою рейдерських захоплень. Уже сьогодні, у переддень появи ринку землі, рейдерські захоплення на селі перетворилися на справжню епідемію. З часом їх кількість тільки зростатиме, і хоч би з якими благими закликами виступали Президент, депутати і представники виконавчої влади, в умовах тотальної корупції зупинити рейдерство принципово неможливо.

Боротьба із самозахопленням так і не розпочиналася

Це підтверджується цілковитою поразкою влади в боротьбі із самозахопленнями землі в Криму. Точніше кажучи, боротьба з цим явищем, по суті справи, так і не розпочиналася. Тим часом, воно не тільки підриває економіку півострова (як може дрібний чи середній підприємець вкладати кошти в туристичний чи аграрний бізнес, якщо не знає, чи зуміє він зберегти контроль над своєю власністю), а й провокує міжетнічні конфлікти, підриває соціальну стабільність в Автономній Республіці. Здавалося б, відповідно до законодавства, кримські органи влади мають усі необхідні повноваження, щоб запобігти новим самозахопленням і покарати тих, хто займається цією протизаконною діяльністю.

Конституційні повноваження Криму протягом багатьох років ігноруються центральною владою, а кримське керівництво не наважується боротися за їхню реалізацію. Чому тоді боротьба із замозахопленнями землі не ведеться загальнонаціональними органами влади? Мені вдалося домогтися прийняття Верховною Радою закону, що встановлює кримінальну відповідальність за самозахоплення. Високопоставлені чиновники МВС не раз обіцяли, що покінчать з цим різновидом рейдерської діяльності. Але справа так і не зрушила з мертвої точки, самозахоплення тривають.

Ситуація, на мій погляд, видається досить простою. Земельні спекулянти, які є замовниками самозахоплень (те, що деякі з них прикриваються націонал-радикальною демагогією, ніякого значення не має), діють в інтересах чорного земельного ринку. Тому успіх боротьби за відновлення законності в земельній сфері в Криму і в країні загалом тісно пов’язаний з реалізацією вимог, спрямованих на обмеження економічного і політичного панування олігархії. Бо в нинішніх умовах перехід найбільш цінної землі під контроль олігархічних угруповань може стати зловісною реальністю вже в найближчий період.

Зосередження українських сільськогосподарських земель у руках корпорацій призведе до того, що аграрне виробництво визначатиметься не потребами українського суспільства і не національними інтересами країни, а винятково міркуваннями комерційної вигоди. Це означає, що на родючих українських землях будуть вирощувати не продовольчі культури, а сировину для промислових галузей. Подібна політика транснаціональних корпорацій, на думку експертів, є основною причиною злиднів у багатьох державах Африки. Не може бути жодних сумнівів у тому, що така доля у разі переходу до вільної торгівлі землею, очікує і нашу країну. Вже сьогодні, коли сільськогосподарські угіддя тільки захоплюються баригами для наступного перепродажу, лунають заклики перетворити Україну на великого постачальника на світовий ринок ріпаку, який використовують для одержання біодизеля. Виходить, що родючі українські землі пропонують засіяти травою, яка до того ж різко виснажує родючість землі. Очевидно, що в такому разі продовольство і корми для тваринництва доведеться закуповувати за кордоном. Негативні й економічні, і соціальні наслідки цього легко вирахувати.

Безліч земельних наділів, які банки і корпорації, що їх скупили, приберігатимуть до «кращих часів» або використовуватимуть як заставу у фінансових операціях, перетворяться на пустир. Сільськогосподарські угіддя перетворяться на поля для гольфа й особисті маєтки, а ті, що знаходяться в приміській зоні або курортній місцевості, забудують особняками новоявлених мільйонерів. Це вже відбувається у великих містах країни, насамперед у Києві, де під будівництво елітного житла, торговельних та офісних центрів вирубують сквери і парки, знищують дитячі майданчики, руйнують пам’ятки архітектури. Місцева влада не може протистояти цьому процесу, а часом і сама перебуває у змові із земельними спекулянтами і будівельними компаніями.

Особливо руйнівного розмаху такі процеси набули в Криму, де під тиском рейдерів практично знищуються санаторії, у тому числі такі унікальні, як «Долоси», що допомагали людям боротися зі смертельними недугами. На межі краху виявився навіть всесвітньо відомий дитячий оздоровчий табір «Артек», який умисне підводять до банкрутства.

Як депутат, я неодноразово звертався до представників виконавчої влади, у тому числі й до Президента, з вимогою зупинити беззаконня. Але Президент і пальцем не ворухнув у відповідь на численні звернення. Нас не бажають слухати і реагувати, тому в нас залишається тільки один засіб — масовий протест.

Соціальні наслідки

Українське суспільство повинне негайно зупинити розтаскування землі, інакше на нього чекають соціальні наслідки, що можуть виявитися навіть страшнішими за розвал сільськогосподарського виробництва і стрімке зростання цін на харчові продукти. Як відомо, в сільському господарстві США (яке, до речі, підтримується державою) зайнято близько 2% населення країни. На шляху до цього співвідношення американському суспільству довелося принести величезні жертви, спричинені насильницьким вигнанням фермерів з їхньої землі в період Великої депресії. Тоді соціальному вибуху вдалося запобігти тільки за допомогою активної соціальної політики, що стала найважливішою складовою «нового курсу» Рузвельта. Для проведення подібних соціальних заходів у нинішньої української влади немає ні коштів, ні відповідних механізмів. Скуповування корпораціями сільськогосподарських угідь за часів Піночета призвело до масового збезземелювання і люмпенізації селян у Чилі. Нині лівий уряд, який стоїть при владі в цій країні, з величезним трудом намагається подолати наслідки цього соціального лиха. Аналогічна економічна політика призвела в Болівії до народного повстання, поставила цю країну на грань розколу і громадянської війни.

Сьогодні в нас є можливість на власному гіркому досвіді переконатися в справедливості відомих слів Льва Толстого: «Володіння землею, як власністю, є один із найпротиприродніших злочинів. Огидність цього злочину непомітна нам тільки через те, що в нашому світі він визнається правом».

Тому досі в Україні значну частину сільськогосподарських угідь так і не було розпайовано. Селяни, які формально володіють ними, не мають на руках відповідним чином оформлених актів власності. Влада офіційно визнала, що в подібній ситуації перебувають, щонайменше, 800 тисяч жителів села. І в цих умовах В. Ющенко та його оточення закликають негайно завершити розпаювання і запровадити вільну торгівлю землею, яку він, усупереч законодавству, погрожує встановити власним указом. Зрозуміло, що в такому разі сотні тисяч селян будуть негайно пограбовані, ще до початку всякого «вільного ринку», а інших протягом декількох місяців за допомогою обману й адміністративного тиску примусять розпрощатися зі своїми земельними ділянками. Україна зіштовхнеться з масовим збезземелюванням і люмпенізацією селянства, яке змушене буде вибирати між напівголодним існуванням у місті та рабською працею на нових латифундистів. Нагадаю, що такі процеси свого часу були однією з найважливіших причин і національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького, і революцій 1905 і 1917 років.

Олігархія власноруч готує масштабний соціальний конфлікт, що призведе до її знищення. Але його ціна може виявитися занадто високою для суспільства, тому сьогодні всі відповідальні політичні сили повинні виступити проти планів олігархії щодо захоплення земельних угідь і пограбування селянства.

Крим, як регіон, де земля особливо дорого коштує, а тому викликає найбільший інтерес з боку різних ділків, поставлений на межу соціального вибуху. Про це промовисто свідчить активна позиція 1551 жителя сіл Віліне, Піщане і Берегове Бахчисарайського району, де рейдерським шляхом намагаються відібрати землю, що належить селянам. Очевидно, центральна влада збирається використовувати його як привід для ліквідації кримської автономії і утвердження авторитаризму. Встановлення авторитарного режиму — найдійовіший спосіб закріпити нерівність і заодно самовладно вирішити питання про проведення геополітичного курсу, що його відторгує суспільство. Тому центральна влада покриває земельні захоплення на місцях, а кримські рейдери, провокуючи соціальне збурювання, користаються її прямим покровительствам.

Але суспільство починає розуміти, що тільки воно зможе зупинити країну, що влада штовхає в безодню. Народ України розуміє і те, що, тільки зупинивши створення вільного ринку землі, він зможе запобігти знищенню українського сільського господарства і знищенню селянства. Відповіддю на злочинну політику влади, яка покровительствує земельній сваволі, стало створення «Всекримського комітету із захисту земельних прав громадян». Аналогічні структури повинні з’явитися у всіх регіонах України. Суспільство має стати на захист села, щоб не допустити загибелі країни.

Леонід ГРАЧ,народний депутат України, голова Громадської ради із захисту конституційних прав Автономної Республіки Крим.