Нетішинський журналіст Олександр Шустерук (на знімку) прийшов якось до друзів на дачу і побачив, як там зробили паркан із грамплатівок. Колись купами їх викидали: нова техніка аудіозапису зробила платівки непотрібними.

— Отоді я подумав: ще трохи, і платівки назавжди щезнуть з нашого життя. А це ж цілий пласт культури. Так і з’явилась ідея зібрати і зберегти те, що можливо, — розповів Олександр.

На заклик принести щось зі старих домашніх музичних зібрань швидко відгукнулись і друзі, й незнайомі люди. Колекція платівок Шустерука почала рости просто на очах.

Спочатку збирав все, що траплялось. Згодом зрозумів: має бути певне визначення. Адже кількість експонатів, враховуючи колишню популярність грамзапису, стала просто загрозливою. Мимоволі зацікавився історією грамзапису.

Сьогодні Олександр може цілу лекцію прочитати: як перші спроби звукозапису з’явились ще в XVІ столітті, коли почали робити музичні табакерки, а потім і годинник «з музикою». Наприкінці позаминулого століття француз Шарль Кро запропонував проект першого апарата для запису голосу і назвав його палефоном («голос минулого»). А справжній бум почався з появою грамофона. Першу платівку зробили з целулоїду. Але мало хто знає, що до справи долучились... комахи. Тиражовано платівки почали виготовляти зі шпату, сажі і шелаку — органічної речовини, яку виділяє лаковий червець. Щоб зробити одну платівку, треба було зібрати продукти життєдіяльності чотирьох тисяч таких комах. Зрозуміло, що платівки були дорогі. Але з такої сировини їх робили майже до середини XX століття. У СРСР сировину для мільйонних тиражів купували за кордоном.

Зараз такі платівки — раритет. Адже свого часу вони поступились місцем дешевшому і практичнішому вінілові. Тоді й почалась масова епоха грамзапису. Олександр називає з десяток різних підприємств, серед яких і артіль «Червона зірка», і Житомирський завод побутових приладів, і одеське, київське, львівське виробництва, де виготовляли тисячі платівок. А потім монополістом у цій справі стала всесоюзна фірма «Мелодия». Масштаби її виробництва були величезними, отож філії вона мала у багатьох містах.

Продукція «Мелодии» становить основну частину колекції Олександра Шустерука. Середньому і старшому поколінню нібито добре знайомі й пісні, і зовнішній вигляд платівок. Та й серед них тепер є справді рідкісні. Не дуже давно до Олександра звернулись столичні кінематографісти, що готували фільм до ювілею Софії Ротару. Окремі записи пісень відомої співачки їм не вдалось ніде знайти, крім Сашиної колекції.

З 1993 року випуск платівок припинився. На зміну прийшли аудіокасети, потім цифрові диски. І тільки зовсім недавно випуск платівок відновили. Хоч і не в тих масштабах, що раніше. Їх призначення — не так звукозапис, як створення певного музичного антуражу. Використовують їх здебільшого діджеї для створення певних звукових ефектів.

А колекція Олександра дедалі поповнюється. Тут вже понад 4000 екземплярів. Найбільше пишається тими, де зафіксовані голоси поетів, співаків початку XX століття. Особливий акцент у пошуках робить на платівки, де звучать голоси української літературно-артистичної еліти. Небагато зараз знайдеться колекцій з голосами Стельмаха, Єсеніна, а у нього — є.

Колекція вже переросла рамки домашнього зібрання. Тепер усім охочим Олександр демонструє її у робочому кабінеті. Мріє про музей грамплатівок. Переконаний, це була б справжня подія не тільки для Нетішина.

Хмельницький.

Фото автора.