Інтерес побувати в селі Поляни, що у Березнівському районі, «підігрів» голова Березнівської районної ради Микола Мельник. Він розповів про двох енергійних жінок: Полянського сільського голову Раїсу Ковальчук і керівника місцевого фермерського господарства «Поляна» Валентину Онищук, в особі яких фактично представлена місцева влада.

— Ці жінки настільки розумно кожна на своєму місці повели справу, що у селі, попри скрутні часи, практично збережене місцеве господарство, яке полянці й досі називають «колгоспом», а також вся соціальна інфраструктура, — розповідає Микола Мельник.

— Ми підтримуємо одна одну, — характеризує свої стосунки із фермеркою сільський голова Раїса Ковальчук. — Якби ми цього не робили і не були дружні, а почали з’ясовувати, хто із нас головніша, то й у селі нічого не вдалося б зробити. Мета у Валентини Василівни — дати роботу і зарплату людям, у мене — зробити життя односельців комфортнішим.

До речі, і сільрада, і контора фермерського господарства розміщені в одному приміщенні. Тож обидві жінки (а їх у Полянах називають «головихи») ще й сусідки. Цікава деталь: коли в село прийшов природний газ, обидві найперше подбали про газифікацію ФАПу, школи, дитячого садка, в якому дуже затишно малечі. А ось свою контору залишили на потім.

— Якщо ми й дискутуємо з якихось питань, то цього не чують зайві вуха, — зізнається Раїса Ковальчук. — Але завжди знаходимо компроміс.

— Чим ваше село відрізняється від інших? — цікавлюсь у Раїси Миколаївни.

— Мабуть, тим, що у нас вісімдесят шість багатодітних родин. Є серед них «рекордсмен» — сім’я Ясковців, де виховується шістнадцятеро дітей. Надія Демидівна Ясковець — мати-героїня, яка, на жаль, овдовіла, і нині сама піднімає дітей... Я дуже задоволена, що у нашому багатодітному селі вдалося не лише зберегти дитсадок, а й із сезонної перевести його роботу в цілорічну. Ви ж самі бачили, який там порядок. І у школі, де триста учнів, так само затишно.

— Інша особливість нашого села — це та, що мої односельці, на відміну від інших, неохоче залишають Поляни. Навіть на сезонні заробітки їздять одиниці. Інші ж згодні, нехай і за невисоку зарплату, але працювати саме у рідному селі, — розповідає Раїса Миколаївна. — Тому я не маю проблем із залученням людей на громадські роботи. Ось і нині вісімнадцять односельців працюють на прибиранні вулиць, ремонті клубу.

А ще від мешканців села почула, що вони звикли довіряти місцевим, яких знають змалечку, як, скажімо, обох «голових». Тому на виборах сільського голови голосували за місцеву Раїсу Ковальчук, яка все життя прожила в Полянах, працювала до цього землевпорядником. Кажуть, що не жалкують за свій вибір, бо жінка як удома добра господиня, так і в селі. У порядку в неї всі об’єкти соціальної інфраструктури, заасфальтовані центральні вулиці, частина з них освітлена у нічний час.

— Чекаю земельного аукціону. За виручені кошти від продажу ділянки облаштуємо спортзал у клубі, загородимо сільський стадіон, проведемо освітлення і на інших вулицях, впорядкуємо нову імені Івана Холода (це земляк, який загинув в Афганістані, на його честь названо вулицю. — Авт.), бо там у дощі важко пройти, — ділиться своїми планами сільський голова. — Та й хіба мало «дірок», які потрібно підлатати?

До речі, у Полянах є бажаючі будуватись — у сільраді двадцять заяв від молодих сімей на отримання ділянки під індивідуальне будівництво. Тут порівняно дорогі старі будинки — їх люди купують тільки за те, що до них вже не потрібно підводити електроенергію, газ, як на нових вулицях.

Так само з довірою ставляться мешканці Полян і до керівника місцевого фермерського господарства Валентини Онищук. Був час, коли фермер (не з місцевих, який господарював до Валентини Василівни) у запалі зверхньо назвав полянців «наймитами», хоча й господарював на їхній землі, на їхніх майнових паях. Люди збунтувались і передали в оренду свої паї В. Онищук.

— Я тоді дуже переживала, чи справлюсь, бо це ж 1215 гектарів угідь. Дехто відмовляв: мовляв, не жіноча це справа, — згадує ті часи керівник ФГ «Поляна»

В. Онищук, яка нагороджена орденом Княгині Ольги, а нещодавно — Почесною грамотою Міністерства аграрної політики України. — Але ось уже сім років наше господарство засіває всі землі, дає роботу вісімдесяти людям. Досі не було проблем із виплатою заробітної плати, з власниками паїв розраховувалась зерном, борошном, послугами. Але цьогоріч дуже важко продати зерно, якого нині на складах більше півтисячі тонн, тому можуть виникнути затримки у зарплаті. Проблемою є вигідно збути і м’ясо (а у нас не лише ВРХ, а й свиноферма є). З цього користуються посередники, які скуповують вирощену нами худобу і свиней. За бичків дають по 7,5—8 гривень за кілограм живої ваги, тоді як раніше платили по 11 гривень. Хотіли б самі торгувати м’ясом у Рівному, але місця там окупували приватники — ніхто нас туди не пустить навіть з міркувань конкуренції... — журиться фермерка.

— Але є і світлі моменти, — каже Валентина Василівна. — Купила три нові трактори, три плуги, сівалку, а також силосного комбайна, відремонтувала стайню, транспортера, доїльну установку поміняла.

— А взагалі-то, — підсумовує Валентина Онищук, — на землі господарювати можна. Було б лише бажання, умови, збут сільгосппродукції за прийнятними цінами.

Ось такий він, полянський «матріархат».

Рівненська область.

На знімку: керівник фермерського господарства «Поляна» Валентина Онищук (ліворуч) та Полянський сільський голова Раїса Ковальчук.

Фото автора.