Дитину у дошкільний заклад необхідно записувати ще до народження

Це, мабуть, проблема всіх нових житлових масивів у великих містах країни. Адже серед лісу новозбудованих хмарочосів рідко побачиш будівлю дитсадка або школи. Хоча, купуючи нову квартиру, новосели платять і за місце для своїх дітей у дитячих закладах.

Як зазначив свого часу почесний президент ХК «Київміськбуд» Володимир Поляченко (інтерв’ю газеті «Дело» №81 від 20.02.2006 р.), вартість побудови цих соціальних об’єктів закладається у ціну квартири. Тож певна кількість дитсадків та шкіл має будуватися коштом інвесторів, тобто тих, хто придбає житло. Та є застереження. «У жодному випадку не можна плутати поняття «бюджетне жило» і «комерційне». «Бюджетне житло» не має цього «навантаження», — зазначив Поляченко. Але, на жаль, «комерційне» житло у нас зростає наче гриби після дощу, а от з інфраструктурою все набагато гірше. Тому й доводиться батькам або возити малечу через усе місто у садочок, де є місце, або «надавати спонсорську допомогу» дошкільному закладу в обмін на можливість «пристроїти» дитину...

Дітям — садочки, колишнім орендарям — нові приміщення

Частину приміщень дитячих дошкільних закладів свого часу було передано в оренду різним бізнесовим та державним структурам. У 90-ті кількість дітей у міських дошкільних закладах скоротилася на 53 відсотки, а в сільських — на 69 відсотків. Лише у столиці, зазначає начальник Головного управління освіти і науки КМДА Лілія Гриневич, за минули роки в оренду було передано 113 дитячих садків. З цього числа 63 установи — державним структурам: податковій інспекції, пенсійним фондам тощо. Відповідно до прийнятого 2001 року Закону України «Про дошкільну освіту», орендувати дитсадки заборонено. Тепер потрібно лише повернути ці приміщення малим українцям. Однак орендарі не дуже задоволені такою перспективою, адже, отримавши у користування переважно занедбані приміщення, вони власним коштом доводили їх до пуття і вимагають ці витрати компенсувати. До того ж чимало договорів про оренду було укладено на дуже тривалий термін — понад десять років. Столична влада намагається відшукати відповідну заміну приміщень, аби звільнити садки. Так, уже відновили свою роботу 419 груп дитячих закладів — це рівнозначно будівництву 34 нових дитячих садочків, — заявляє київський міський голова Леонід Черновецький. Та все одно адміністрації дошкільних закладів змушені «розтягувати» групи до 30 дітей. Це при тому, що згідно з нормативами наповнюваність груп у дошкільних закладах для дітей віком до шести років становить 20 осіб, а для малюків віком від року до трьох — до 15.

Няня і батьки — хто кого обирає?

Певним виходом із ситуації є залучення до догляду за малюками найближчих родичів — бабусь та дідусів. Але й це доволі складно за нинішніх часів. Адже кожен намагається пропрацювати якомога довше і на пенсію вийти якнайпізніше. Залишаються няні. Обов’язкова умова — медична освіта для тих, хто доглядатиме малюків, і педагогічна — для вихователів три-п’ятирічних діток. Та й тут не все просто. Як розповіла нам киянка Ірина, вона обирала няню для своєї доньки виключно за рекомендаціями знайомих. Адже вихователька має стати практично членом родини. Та й за такої умови не одразу знайшлася людина. «Не сподобалося, що одна з кандидаток за півгодини перебування у моїй оселі встигла перевірити всі шухлядки та позаглядати в усі шафки. Останньою краплею стало те, що вона ще й скористалася моїми парфумами. Уявила, як вона копирсається у білизні і, звичайно ж, відмовила, — згадує Ірина. — А зараз вже майже півроку у мене працює дівчина. Я задоволена: дитина спокійна, нагодована, вигуляна. Платила 3000 гривень на місяць, але з наступного місяця підвищуватиму зарплату до 3500 гривен». «Мені здається, що певні проблеми під час пошуку вихователя для дитини є й у самих наймачів. Дехто вважає, що коли платить людині по 20 гривень на годину, то вона має дитину навчити у два роки читати, готувати їжу на всю родину, прибирати квартиру, купувати продукти та ще й, коли господар прийде з роботи — капці з нього зняти. Звичайно, хто за ці гроші на такі умови погодиться?!»

Існує й ще одна «пастка» для батьків — психологічна сумісність няні та дитини. Із такою проблемою зіткнулася киянка Наталя, коли шукала виховательку для своїх двох синів. У цій родині змінили п’ятьох нянь. А обирали з понад шестидесяти(!) кандидаток. «Коли я розмовляла з жінками, які шукали цю роботу, то чула від них запитання лише про те, як я їм платитиму, чи можуть вони йти з роботи раніше чи приходити, коли їм зручно. І жодного запитання про те, що любить дитина, що їй можна їсти, а що — ні. Зрозуміла, що не я обираю няню, а вони вирішують, чи я підходжу», — каже Наталя. Найбільше проблем із дитиною завдала вихователька, яку запропонувало, хоч як дивно, фахове бюро. Причому фірма надала найкращі рекомендації — від власної працівниці. В результаті, у дитини почалися істерики кожного ранку. «Мій синочок падав мені у ноги, кричав, що він хороший, і благав, аби я не йшла на роботу і не кидала його на няню. Одного разу я повернулася з роботи раніше і виявилося, що моя дитина сидить сама у зачиненій темній кімнаті... Звичайно, з «нянею» ми попрощалися відразу!»

Остання вихователька пропрацювала у родині два роки. Жодних зауважень щодо догляду за дитиною у батьків не було. Але виявилися проблеми у стосунках старшої частини цього трикутника. «Та це мене вже не хвилювало, я якось пристосувалася, — згадує Наталя. І ось, із великим полегшенням віддала дитину до садочка».

То, може, все-таки дитячі садки? Тим більше, що Міністерство науки та освіти зробило відвідування дошкільних закладів з п’яти років обов’язковим. З метою кращої підготовки дітей до школи.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА (із архіву «Голоса України»).

А як у них? Польща

У 1990-ті в Польщі було ліквідовано 30 відсотків дитсадків. Після передачі їх на баланс органів місцевого самоврядування вижити вдалося переважно садкам багатих територіальних громад. У більш як 869 гмінах (базова одиниця територіального самоврядування. — Авт.) немає жодного дошкільного закладу.

Там, де ситуація трохи краща, щоб віддати своє чадо в дошкільний заклад, треба записуватися в чергу іноді за два роки. У ситуацію втрутилося міністерство освіти, яке встановило п’ять основних критеріїв прийому в державні дошкільні установи: переваги надаються дітям із неповних сімей, дітям батьків-інвалідів, малюкам, які мають прийомних батьків, дітям п’яти-шестирічного віку, які через рік мають йти до школи, та тим, обоє батьків яких працюють. Є й додаткові умови, що встановлюють самі гміни. Як правило, до уваги береться також, чи дитина прописана в місті, чи вона раніше ходила в дитсадок, чи має братів або сестер у цьому дошкільному закладі.

Щоб унеможливити «людський фактор» під час відбору дітей, влада великих польських міст поклала ці критерії в основу бальної комп’ютеризованої системи запису. У чому її суть? Батьки заповнюють електронну анкету, а комп’ютер автоматично записує дитину до одного із трьох зазначених ними дитсадків. Проте навіть найдосконаліша система комп’ютеризованого «влаштування» не в змозі знайти місця для всіх бажаючих. За даними Фонду розвитку дітей імені Коменського, у 2007 році в дитсадки не ходили 54 відсотки (понад 780 тисяч) малюків віком від 3 до 6 років.

Комп’ютеризований набір діє лише при влаштуванні дітей у державні дошкільні закладі. Кому не пощастило потрапити до відносно дешевих установ цього типу (з місячною оплатою на рівні 360—500 гривень), йдуть у приватні. Тут набір триває цілий рік. Незважаючи на більш як удвічі вищу вартість місячного перебування дитини в таких закладах (1000—1300 гривень), вони також не нарікають на брак бажаючих. Більшість батьків записуються до таких садків одразу після народження дитини.

Іван КОЗЛОВСЬКИЙ.

Варшава.