Якщо Рим урятували гуси, про що розповідає легенда, то одну з наймальовничіших гір заповідної Товарової гряди Бугаїху на території Чемеровецького району Хмельницької області заслонила собою від загибелі... тендітна рослина. Ім’я їй скополія карніолійська. Занесена в європейський червоний список, охороняється Бернською конвенцією.

Рятівниця з європейським «паспортом»

Знайшовся «господар», якому важливіше було на руїнах унікальної пам’ятки природи відкрити кар’єр... Відомий у районі ентузіаст Іван Закрижевський негайно дав знати про біду, навислу над Бугаїхою, фахівцю Національного парку «Подільські Товтри» Степану Ковальчуку. Той прибув одразу. Переконав, що місць, де росте скополія, у світі не так багато. Невдовзі природоохоронці святкували перемогу.

Оцю зелену рятівницю Закрижевський узяв і до власного садка. Маленький пагін посадив. Вона розрослася так, що вже й дружина докоряє: нащо тобі її стільки?! А в чоловіка, з’ясувалося, був давній задум: до списку заповідних гір-товтр додати ще й свою, рукотворну. І населити її рідкісними рослинами, які ростуть у краї. Спочатку прописав їх на подвір’ї. А тепер переносить кореневища з обійстя на «товтру». Цю власну вершину створив у шестигектарному парку, насадженому його ж руками в центрі рідного селища Чемерівці. 30 років плекає той парк. Час розквіту він уже бачив. Час занепаду — також. Громадськість побоюється, щоб цю перлину взагалі не знищили. Чи, бува, не приватизував якийсь спритник. Може, скополія порятує й зелену дивовижу в Чемерівцях?! До речі, її на офіційному рівні вже визнано пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення. Як водиться у нас, статус є, грошей на утримання немає. Хоча селищна рада надала першу підтримку: утримує двох робітників, виготовлено таблички з назвами рослин-екзотів. Задумаймося: якою є вартість вже готового парку?! Вона складається з невтомної тридцятилітньої праці та любові до природи. «Насадити можна багато,— каже Закрижевський. — А спробуйте це зберегти! З 20 гектарів залишається половина... Пустили череду, вона й витоптала». Далеко не всі розуміють, яка то праця — викохати ліс чи парк.

Комсомолом тут і не пахне

На цьому місці був старий колгоспний сад, який «списали». Землю правління передало Чемеровецькій селищній раді. Саме 1978 року комсомол відзначав 60-літній ювілей, і було вирішено посадити парк. Тоді панувала мода на посадки у формі ювілейних цифр чи партійних гасел, та, на щастя, обмежилися класичною алеєю із 60 дерев, яку назвали комсомольським парком. Хмельницька філія інституту «Укркомунрембудпроект» виготовила й проект — щоб усе було законно. Проте ініціатива має глибше коріння. У Чемерівцях жила справжня плеяда любителів природи. Агроном райсільгосп-управління Валентин Адамчук, архітектор району Василь Вовчок, агролісомеліоратор Іван Закрижевський. Мрія про зелену оазу в самому серці райцентру не раз зводила їх докупи. Коли ж отримали «добро», Закрижевського завше можна було зустріти на центральних вулицях з лопатою. За це якось його начальство «наганяя» отримало від першої особи в райкомі. «Він меліоратор, то має бути там, де партія втілює в життя план з меліорації!» Дарма, що «фронту робіт» там не було, зате ніхто не питав, працює робітник чи відпочиває в тіні дерев. Іван Миколайович усе-таки знаходив щодня часину-другу для свого дітища. До роботи залучав учнів медучилища, шкіл: хай вчаться любити природу не на словах.

«Підкинута»Дюймовочка

З того-таки медучилища віддали до парку скульптуру. Біля гуртожитку вона чомусь стала зайвою. А поміж зелені якраз доречна. Бо ж Дюймовочка — казкова дівчинка з квітки.

30 років тому слово «толока» не вживали. Але що це було, як не народна толока?! Створили при райвиконкомі громадську раду з керівників підприємств, і кожен колектив доклався до облаштування зони відпочинку. Райагробуд та райсільгосптехніка побудували фонтан, літню естраду, які діють до сьогодні. Контора «Заготхудобвідгодівля» спорудила арку центрального входу, «Сільенерго» подбало про освітлення, «Сількомунгосп» — про санвузол, шляхово-будівельна колона забезпечила асфальтування головної алеї, а Вишнівчицький цукрозавод подарував дерев’яний будиночок у гуцульському стилі, і декілька років він служив читальнею. Були тут колись і «веселі гірки», та в останнє десятиліття їх через бездоглядність розтягли на металолом. Тепер не скоро відновиш...

Івану Миколайовичу хотілося б повернути ті часи: такої злагодженої праці він давно не бачив. «Якби нам ще років два застою, — зізнається, — ми б завершили будівництво водойми». Поряд із штучною «товтрою» видно неглибокий котлован. Біля озерця Закрижевський мав поселити специфічну для прибережної місцевості рослинність. Тоді б його комплекс був повний і допомагав учителям ботаніки проводити уроки на природі. Нині стосовно водойми надія одна — на філію «Оболоні». Он вона, метрів за сто звідси. Величезна солодовня має власний водогін, могла б поділитися з селищем. Та й керівник фірми, народний депутат України Олександр Слободян обіцяв допомогти. Тепер наче й незручно до нього звертатися, бо кругом тільки й чути що про кризу в економіці. Та страшнішою є криза інша. Коли люди відриваються від землі, не вміють поповнювати свою енергію від навколишньої природи, яка демонструє зразки виживання, раціонального розвитку, добросусідства, повсякчасного вдосконалення і вміння множити багатство. Природа — ще й бездонний та бездоганний колодязь знань. Якось його добровільні помічники вирішили вимикати рядок «всохлої ялинки». А то й не ялинка була зовсім, а ялиця. Єдине хвойне дерево, яке на зиму скидає хвою. Те пояснення природолюба вони запам’ятали на все життя. Ботаніку лише за підручником ніколи не вивчиш, тут треба ще звіряти отримані з книжок знання з природою. На її лоні можна успішно проводити екологічне, краєзнавче, патріотичне, трудове виховання. А також організовувати активний відпочинок. Головна алея давно стала місцем спортивних забігів — і кращого місця годі шукати.

Законом долю не визначають

Далеко не кожен обласний центр може похвалитися таким дендрарієм. Тож Чемерівці вважаються багатим селищем. Пам’ятку взяв під свою опіку Національний парк «Подільські Товтри». Однак ця державна установа не може фінансувати чемеровецьку перлину. Зусиллями селищної та районної рад, лісничих її нині намагаються очистити від багаторічної (на жаль, і в роки незалежності) байдужості, а то й відвертого нищення. Хто допоможе? Згодом парк міг би ще й заробляти на себе. Скажімо, буде водойма, то знайдеться чимало охочих сфотографуватися на фоні такої краси. Або ж провести екскурсії. Або влаштувати колективне свято. А робітники «Оболоні» просто щасливі, бо можуть гуляти тут кожної обідньої перерви.

Якби те сталося, Іван Закрижевський зі спокійною душею передав би свою естафету молодому колезі Віктору Церковняку, якого обрав своїм наступником.

На знімку: репетиція передачі естафети.

Фото автора.