Будівництво в Білоцерківському районі Київської області сталепрокатного заводу нового покоління вже третій рік є предметом гострих дискусій. Переваги нових технологій переплавляння металобрухту за допомогою електроенергії на устаткуванні, що його поставляє компанія «Сіменс», мабуть, ні в кого не викликають сумнівів. Та проти «дислокації» цього підприємства в безпосередній близькості від найбільшого міста Київщини виступають і впливові екологічні організації, і значна частина мешканців самої Білої Церкви. Але в останні місяці, судячи з заяв представників компанії «Євро Фінанс Лтд», що є інвестором проекту, а також з повідомлень у засобах масової інформації, ситуація навколо будівництва заводу «стабілізувалася». Загальна тональність: все буде добре. Зовсім інакше оцінює стан справ голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій СЕМИНОГА.

«Брудні технології» для прийняття «потрібних» рішень

Останні події в політичному й економічному житті країни трохи відтіснили на другий план цю проблему, але це зовсім не означає, що її знято з порядку денного. Більше того, хочу наголосити: будівництво настільки потужного сталепрокатного заводу поблизу найбільшого міста Київщини — це болюче питання навіть не регіонального, а загальнонаціонального масштабу. Незважаючи на всю привабливість цього інвестиційного проекту, треба насамперед думати про наслідки його реалізації. Саме про це і йшлося на нещодавньому виїзному засіданні нашого комітету, що відбулося у місті Біла Церква. Проводилося воно за участю представників компанії «Сіменс». На засіданні констатувалося, зокрема, що майбутнє української металургії — це інноваційні технології. Але після цього у деяких засобах масової інформації відразу з’явився висновок: «Сіменс», мовляв, переконав парламентаріїв в екологічній безпеці сталепрокатного заводу...

У зв’язку з цим одразу хочу відзначити, що виїзне засідання комітету в Білій Церкві ми проводили зовсім не для того, щоб зайвий раз переконатися в достоїнствах всесвітньо відомої компанії «Сіменс». Вона — безперечний лідер з виробництва екологічно безпечного сталепрокатного устаткування. І в цьому ні у мене, ні у моїх колег-депутатів не було і немає жодних сумнівів. Скажу більше: особисто я визнав би за щастя, якби такі сучасні «електроплавильні» саме тепер (а ще краще — вчора!) прийшли б на зміну старезним «українським мартенам і гігантським металургійним комбінатам, у модернізацію яких наші «сталеві королі», на жаль, і зараз не квапляться вкладати свої нейновірні прибутки. До речі, результат такого господарювання, а точніше — хазяйнування, як кажуть, навіч: найзабрудненіші території нашої країни — це все зони діяльності металургійних підприємств. При цьому їх згубний вплив стосується всіх природних ресурсів: повітряного середовища, води, ґрунту, що, у кінцевому рахунку, найнегативнішим чином позначається на здоров’ї людей. І тому не треба підмінювати предмет проблеми. Адже питання аж ніяк не в якості устаткування і технологій «Сіменса». І навіть не в якихось приватних вадах інноваційно перспективного, на мій погляд, проекту. В даному випадку йдеться про «брудні технології» прийняття рішень. Останнім часом не можна було не помітити масованого, тотального тиску на громадську думку в зв’язку з будівництвом заводу під Білою Церквою. Переконаний, що це — спланована акція з метою задушити будь-які спроби тверезої, об’єктивної оцінки ситуації. Попри всі запевняння про екологічну безпеку сталепрокатного заводу, більш як вісімдесят відсотків білоцерківців, як показали попередні громадські слухання з цього питання, виступають проти такого сусідства. У місті проходять акції протесту, а замість відповідей на конкретно поставлені питання лунають запевнення в стилі: все, мовляв, гаразд, все законно. Більше того, сьогодні представники інвестора, органи влади і місцевого самоврядування починають стверджувати, що в місті начебто «шириться підтримка» будівництва заводу. Але це не так! На адресу нашого комітету продовжують надходити звернення громадських організацій, окремих громадян з вимогою не на словах, а на ділі прислухатися до їхньої думки, покласти край свавіллю, що триває. У самій Білій Церкві вже зібрано більше 15 тисяч підписів під вимогою переглянути прийняті раніше рішення про будівництво заводу. Наростає хвиля протестів і в інших містах — Богуславі, Миронівці Київської області, Корсуні-Шевченківському Черкаської області.

Без врахування думки територіальної громади важливі рішення приймати не можна

Конфлікт набув затяжного характеру. Під час виїзного засідання комітету ми головним чином переконалися в тому, наскільки стомилися люди від тривожної невизначеності, невір’я в можливість що-небудь змінити, від бездіяльності влади і некерованості, безконтрольності органів місцевого самоврядування. Ситуація — безвихідна, потрібні термінові заходи. І в даному разі єдино безпомилковий «алгоритм» прийняття будь-яких рішень — діяти за законом! Як відомо, влітку нинішнього року на сесії Київської обласної ради було ухвалено рішення: будівництво сталепрокатного заводу під Білою Церквою зупинити — до проведення в місті місцевого референдуму з цього питання. Це, можливо, і трохи запізніле рішення, але саме воно повинно стати точкою відліку. Без врахування думки людей такі важливі рішення приймати не можна.

З цього, власне, і треба починати — не порушувати Конституцію України, стаття 50 якої гарантує громадянам країни право на безпечне довкілля. Проте інвестор — підприємство з іноземними інвестиціями «Євро Фінанс Лтд», а також фактично органи місцевого самоврядування, що йдуть в нього на поводку, і низка державних структур визнали за можливе розмістити поруч з техногенно перевантаженим містом ще один промисловий об’єкт, тобто переступили через Конституцію, хоча, безумовно, розуміли, що будівництво такого підприємства, м’яко кажучи, навряд чи сприятиме екологічному благополуччю Білої Церкви.

Порушення Конституції було тільки початком. Далі ми бачимо цілий букет порушень. Зокрема, 25,2 гектара угідь, виділених у Шкарівській сільраді Білоцерківського району під будівництво заводу, належать до розряду особливо цінних орних земель і це означає, що без узгодження з Верховною Радою ніхто не мав права розпоряджатися ними на свій розсуд. Так сказано у Земельному Кодексі України. Однак інвестор, отримавши свою ділянку, відразу почав господарювати на території всієї(!) Шкарівської сільради, як у себе вдома, свавільно розпоряджаючись вже і місцевими піщаними кар’єрами (що суперечить закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Цей чорний список наплювацького (по-іншому не скажеш) ставлення до норм чинного у країні законодавства можна продовжувати, але зупинюся ще на одному, надзвичайно важливому, на мій погляд, моменті. Відповідно до існуючої у нашій країні класифікації, споруджуваний сталепрокатний завод (потужністю 1,8 млн. тонн прокату на рік) належить до підприємств першого класу небезпеки. Водночас і Біла Церква, і прилягаючі до неї території (у тому числі село Шкарівка, на землях якого «втискують» завод) відносяться до зони посиленого радіоекологічного контролю, в якій заборонено будівництво підприємств, що завдають шкоди довкіллю! Хочу наголосити: ця норма зафіксована відразу в двох законах — «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» і «Про Генеральну схему планування території України». Поклавши руку на ці закони, робимо висновок: про розміщення під Білою Церквою підприємства такого класу, як сталепрокатний завод вказаної потужності, від початку не могло бути і мови!

Ціна питання — річка Рось

Проте, як відомо, добро на прихід інвестора саме в Білу Церкву дав у березні минулого року навіть парламентський комітет із промислової політики. Схоже, колеги поквапилися, не заглянувши у святці, перед розпуском Верховної Ради... А якщо говорити серйозно, то треба просто визнати, що в наведеному вище списку порушень (за кожним з яких треба звірятися з Кримінальним Кодексом) підстава — корупційна. Маю на увазі навіть не якихось окремо взятих чиновників. Погодьтеся, спокусившись у даному випадку на «зелений» 750-мільйонний інвестиційний пиріг, органи місцевого самоврядування (і держава в цілому!) виступили фактично в ролі корупціонерів стосовно людей — мешканців одразу кількох регіонів. Хоч як сумно це усвідомлювати, але нас просто купили. І єдині, хто за цих обставин продемонстрував, не побоюся цього слова, найвищий рівень правосвідомості, честі і гідності, це білоцерківці, жителі кількох інших, згаданих вище, міст, що активно стали на захист своїх законних прав. Сьогодні вони не відступають ні за жодні обіцянки, не бояться міліцейських кордонів, що їх влада виставляє проти акцій протесту...

На жаль, доводиться констатувати, що цю тривогу, біль городян, які наражаються на небезпеку, так і не змогла зрозуміти і відчути навіть спеціально створена парламентська комісія під керівництвом Ксенії Ляпіної, яка кілька місяців вивчала ситуацію, що склалася в Білоцерківському районі в зв’язку з будівництвом сталепрокатного заводу.

Лейтмотивом діяльності цієї комісії був девіз: треба шукати компроміс... Не маю наміру виставляти тут які-небудь оцінки. Важливий, у кінцевому рахунку, результат. І на нього ми повинні працювати спільно. Але тим часом у Білій Церкві «включили» у роботу так звані соціальні угоди, відповідно до яких інвестор зобов’язується «компенсувати» територіальним громадам збиток, що він завдає будівництвом і майбутньою діяльністю заводу. Зокрема, до 2014 року компанія «Євро Фінанс Лтд» обіцяє надати (у зв’язку зі шкодою, яку заподіює екології) «соціальну» допомогу місту Біла Церква на суму понад 420 млн. грн., Шкарівській сільраді — на суму трохи більше п’яти мільйонів. Важко сказати, за якими мірками підраховувалися ці «відкупні». Утім, суті справи це не змінює. Жодні соціальні угоди (хай би хто і на що за ними ні погоджувався) не вирішують ключову проблему нинішньої конфліктної ситуації.

Мешканці Білої Церкви та інших розташованих над Россю міст продовжують протестувати проти будівництва сталепрокатного заводу насамперед тому, що насправді реальна ціна цього інвестиційного проекту — річка Рось, цінність якої жодними грішми не виміряти, однаково, як і шкоди, яку завдаватиме їй у разі пуску сталепрокатного заводу в експлуатацію. Треба мати на увазі, що з виведенням заводу на проектну потужність він споживатиме щодоби більш як 10 000 кубометрів води. А це приблизно 1,5 відсотка від усього річного водного запасу Росі! Уже сьогодні підприємства, розташовані в басейні цієї річки, забирають у маловодні роки майже третю частину її стоку! При тому, що альтернатив немає — в регіоні практично відсутні підземні джерела водопостачання. Рось — природна водойма чотирьох областей, і на сьогодні вона є єдиним джерелом водопостачання населених пунктів, в яких проживає кілька сотень тисяч громадян. І, зрештою, не в Шкарівці, і навіть не в Києві вирішувати її долю. А на неї претендує тепер (після введення в експлуатацію) і майбутній сталепрокатний завод, оскільки інших варіантів водопостачання підприємства не передбачалося...

Ми повинні, нарешті, усвідомити, що стан будь-якої річки, тим більше малої, — це інтегрований показник усіх, м’яко кажучи, витрат бездумного господарювання, і існує межа, переступивши яку, буде пізно говорити про відновлення (по-суті, реанімацію) цього джерела. З Россю, на мій погляд, ми до такої межі вже підійшли! До речі, європейське законодавство зобов’язує країни ЄС забезпечувати управління водними ресурсами за басейновими принципами, і в більшості держав багато років так і працюють. Що це значить у нашому випадку? Насамперед жодне рішення щодо спорудження будь-яких об’єктів у басейні річки не може бути прийнято без схвалення Басейновою радою, до складу якої входять, зокрема, і представники всіх розташованих там територіальних громад.

Не можна, звичайно, зменшувати і негативний вплив сталепрокатного виробництва також на інші сфери довкілля. Зокрема, вийшло так, що новобудову розміщують по сусідству зі східним промвузлом Білої Церкви, який «забезпечує» місто левовою частиною Стаціонарних забруднюючих викидів в атмосферу. Так от, індивідуальний «внесок» майбутнього заводу в забруднення атмосфери може значно перевищити сумарний викид усього цього східного промвузла. Обґрунтовану тривогу викликає сьогодні також доля чорноземів, які потрапляють під ківш екскаватора. З одного боку, це родючі ґрунти, що формувалися тисячоріччями. З іншого — ми не маємо права забувати і про те, що ці величезні обсяги чорнозему вивозяться з ІV зони — зони посиленого радіоекологічного контролю (а це вже створює небезпеку для тих місць, куди зняті ґрунти можуть бути вивезені). Судячи з нечепурності низки відповідних «погоджень», сотнями тисяч кубометрів безцінного ґрунту чиновники розпорядилися як чимось непридатним, нічого не вартим! Як це розцінювати — як байдужність, некомпетентність або щось більш серйозне?

І все-таки повторюся, ключовою проблемою є подальша доля ріки Рось. Завод її, певна річ, усю не «вип’є». Крім того, інвестор нібито обіцяє істотно обмежити (а то і зовсім виключити) скидання у ріку стічних вод. Але, за нашими розрахунками, Рось уже зараз «балансує» на межі катастрофи, з кожним роком втрачаючи здатність до самоочищення. Торік був перший «дзвоник»: у районі Корсуня-Шевченківського річка виявилася забрудненою настільки, що в ній на величезних ділянках не залишалося нічого живого! Потім почалися масові захворювання людей. Для забезпечення мешканців міста водою її довелося протягом двох місяців підвозити в автоцистернах. Неважко уявити, що може очікувати місто з двома сотнями тисяч населення, якщо, не дай Боже, щось подібне станеться в Білій Церкві.

Будівництво заводу має бути зупинено

І, нарешті, ще одна обставина, надзвичайна важлива у сформованій нині ситуації. Незважаючи на всі запевняння про «законність» існуючих рішень і «погоджень», до будівництва сталепрокатного заводу приступили без затвердженого належним чином проекту. На сьогодні існують поки що лише техніко-економічні обґрунтування (ТЕО), причому у всіх відношеннях вони, м’яко кажучи, дуже далекі від досконалості. Тому особисто у мене висновок один: будівництво заводу повинно бути негайно зупинено. Якщо інвестор ігнорує рішення Київської облради — отже, треба владу задіяти, дати відповідні доручення Генеральній прокуратурі України.

Такого висновку дійшов і комітет після детального розгляду ситуації, що склалася. А поставилися до її вивчення ми ґрунтовно і неупереджено. Проаналізовано величезний обсяг матеріалів, отриманих від Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони навколишнього середовища, Міністерства промислової політики, Міністерства регіонального розвитку і будівництва, Міністерства з питань житлово-комунального господарства, Державного комітету водного господарства, Держкомітету з земельних ресурсів, Державного науково-дослідного і проектного інституту металургійної промисловості «ДІПРОСТАЛЬ», органів місцевої влади і самоврядування Київської області і Білоцерківського району, ТОВ «Євро Фінанс Лтд», громадських організацій. Це дало можливість розглянути ситуацію з усіх точок зору. Крім того, на проведеному в Білій Церкві виїзному засіданні комітету всім зацікавленим сторонам, включаючи представників територіальних громад і громадських організацій, було надано можливість висловити своє ставлення до будівництва сталепрокатного заводу поблизу міста.

Усебічно вивчивши у такий спосіб стан справ, комітет переконався, що все зовсім не так райдужно, як нас у тому прагнуть переконати й інвестори, і окремі органи влади. Під час узгодження ТЕО будівництва і вибору земельної ділянки найгрубішим чином порушувалося законодавство України. Не проведено комплексної державної експертизи остаточного проекту будівництва, що неприпустимо при рішенні питання такого масштабу і такої потенційної небезпеки для навколишнього середовища і є порушенням законів України «Про екологічну експертизу» і «Про інвестиційну діяльність»... Це, так би мовити, базові порушення законодавства України, що лежать на поверхні, але до яких, поки не втрутився комітет, нікому, крім громадськості, не було діла.

Зваживши всі аргументи, комітет рекомендував Кабінету Міністрів України призупинити діяльність зі спорудження ТОВ «Євро Фінанс Лтд» сталепрокатного заводу до проведення комплексної державної експертизи проекту будівництва заводу й одержання позитивного висновку Державної екологічної експертизи саме на проект «будівництва». Комітет відзначив і той факт, що під час ухвалення рішення про будівництво сталепрокатного заводу не були враховані ні загрози екологічному стану річки Рось і забезпеченню водними ресурсами водокористувачів, що знаходяться нижче по течії річки, ні потенційне збільшення (майже вдвічі) забруднення атмосфери. Більше того, не вирішене питання забезпечення безперервного водопостачання самого майбутнього заводу на випадок настання маловіддя. І можна з упевненістю стверджувати, що в таких кризових ситуаціях завод навряд чи зупинять, а річка може бути вичерпана до дна. Тому рекомендовано в ході проведення комплексної державної експертизи і державної екологічної експертизи особливу увагу звернути саме на ці питання. Крім цього, комітет рекомендував Генеральній прокуратурі України перевірити законність будівництва ТОВ «Євро Фінанс Лтд» сталепрокатного заводу поблизу міста Біла Церква.

Виконання прийнятого комітетом рішення поставлене під найсуворіший контроль. Упевнений, ми змусимо поважати закони держави і людей, котрі у ній живуть.

Друкується за квотою Комітету з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.