Данилкові ввижалося, що перед ним зараз не його бабуня, а крилата лагідна птаха, і він ловив мозолисту бабусину руку, притуляючи до свого лиця. Бабуня навіщось питалася:
«Нудьгуєш, мій онуко?». У відповідь Данилко і слова не казав, а дивився в бабусине просвітлене, як у Матері Божої, обличчя, і ноги його переставали боліти, адже зранку й до вечора він ходив по стерні, збираючи в торбу колоски після жниварок. Колоски підсушували на сонці, обмолочували палицею, ще й провіювали. Хлібом отак запасалися на чорний день.Та й повела бабуня в байрак своїх онучат (це недалеко від гробків) стовповою дорогою. Пантю й Арсенія в руках тримала, а Данилко з Галею бігли попереду, кушпелу здіймаючи.
От — байрак!
Рівні, як у раю, зелені дубки та липи, і в струмкові тече холодна і добра, мов свячена, вода. На схилах галявини квітне-буяє червонястими китицями ряст. Бабуся, лагідно усміхаючись, зверталася до малечі;
«Ось бігайте й кажіть: «Топчу ряст — Бог здоров’я додасть...». Так дітвора й зробила, а набігавшись вволю, до бабуні почала горнутися. Бабуня сіла на ряднині, розв’язала вузлик і пригощала кожного проскуркою: «Ростіть великі й розумні...». Це ще наче не так і давно було, але зараз бабуня змарніла, схудла. Опух на неї напав. Та ще й зникла десь...А ходила бабуня до Косарської ґуральні і таки через три дні придибала назад та й принесла звідти у відрі браги. Висушила ту брагу, перетерла в макітрі макогоном, додала дрібно посіченої лободи — напекла оладків таких, що й не від’їсишся.
Данилко попросив у бабуні, щоб наступного разу вона і його взяла з собою.
«Не можна туди дитині, — сказала бабуня. — Там охорона стріляє... Там зойки і голосіння, як у пеклі...» Бабуня нажахано хрестилася, аби, боронь Боже, Данилко не ходив у Косари....То позавчора просив Данилко — сьогодні ж бабуня лежала на лаві у великій сосновій домовині. Під гіллястою яблунею, на причілкові, викопали неглибоку яму — туди бабуню вкинули й засипали землею. Всі вже давно розійшлися від могили, а Данилка, як магнітом, не відпускало від чорного пухкого горбочка. Сидів навпочіпки і рюмсав, візерунки якісь химерні малюючи на могилці, і оладки йому аж пахли з лободи і бражної потерухи.
