Мабуть, пам’ятаєте епізод з фільму «Місце зустрічі змінити не можна», коли керівник підрозділу карного розшуку, якого грає В. Висоцький, вчить свого колегу запам’ятовувати майбутніх «клієнтів» кримінального світу, з якими тому доведеться мати справу.

Серед фігурантів, що зазначені в картотеці карного розшуку, чи не найбільше (мовою міліцейських протоколів) було кваліфіковано як «злодійка на довірі».

Запитання щодо праведності

У моїй депутатській пошті, серед різноманітних звернень, пропозицій, прохань про допомогу тощо, часом трапляються листи, які викликають не лише обурення, а й запитання щодо праведності намірів їх авторів.

А нещодавно з’явилася нова тенденція у сфері листування, яку я визначив для себе як «проведення масштабних акцій дезінформаційного впливу в полі політичних інтересів анонімних авторів».

Кажу нещодавно, бо перша хвиля таких листів відверто антиукраїнського і водночас проросійського, відверто шовіністичного змісту з’явилася навесні цього року.

Тоді впродовж кількох днів я отримав шість листів категоричного змісту, автори яких (десятки підписів із прізвищами та адресами додавались) категорично й наступально вимагали відмовитись від вступу України до НАТО, від впровадження ідентифікаційно-кредитних карток, від впровадження деяких статей Податкового кодексу, вимагали вилучити цілі абзаци із Закону України «Про основи національної безпеки України» (!), припинити укріплення кордонів між Україною і Росією (!) тощо.

Водночас автори цих посилань, із дивовижною рішучістю й натиском, вимагали визнати Крим частиною Росії, адаптувати законодавство України до законодавства Росії й Білорусі, об’єднатися у новий російсько-білорусо-український союз... Було ще багато інших вимог проросійського змісту, а серед іншого й така ультимативна: «Зробити неможливим в майбутньому навіть порушення питання про вступ до НАТО».

До того ж кожен із цих листів направлявся одразу в 12—15 адрес, починаючи від Президента України, а далі — уряду, СБУ, РНБО тощо, аж до керівника Російської Церкви в Україні та конкретного народного депутата України.

Завжди вивчаючи кожен лист з увагою та шанобливістю до авторів, не одразу зрозумів, що всі шість листів підготовлені однією рукою або однією групою осіб і керуються з одного центру.

Не одразу зміг переконати себе і погодитись із тим, що всі вони мають недружній, провокативний характер. Хотілося повірити хоча б в якусь щирість цих «авторів». Звичайно, ці листи надали мені достатньо підстав для сумнівів щодо їх мети і справжніх намірів. Проте все-таки підготував відповіді, пояснив свою позицію і надіслав за вказаними адресами.

Невдовзі мої листи повернулися назад із поштовою довідкою, де було зазначено, що за цією адресою така особа не проживає, або що такої адреси у даному місті немає взагалі.

Прикро, коли люди дають підстави для розчарувань. Особливо, якщо це розчарування стосовно їх чесності, совісті, сумління.

Про ці листи зі злосливими висловлюваннями і несправедливими звинуваченнями та претензіями я, серед інших документально викладених подій, розповів у книзі «Крізь призму фактів», яка вийшла у серпні 2008 року.

Потім, під впливом нових вражень від наступних вереснево-жовтневих потрясінь, я забув про ті прикрощі.

Без жодних підписів

Аж раптом нещодавно отримую листа від «членів ініціативної групи колективів профспілок шахт «Ровеньки-Антрацит», «Луганськ-Антрацит» та «Червоноградвугілля» зі зворотною адресою: вул. Леніна, 45; кім. 2, 91055 Луганськ.

І хоча жодних підписів під цим воланням про справедливість не було, я все-таки вирішив відповісти, тим паче що до листа було додано «досьє» з переліком фактів біографії певної особи з команди БЮТ. Причому «факти» викладено із відвертим кримінальним підґрунтям і вимогою негайно покарати цю особу.

Взявся відповісти, бо попри сумніви, вирішив повірити, що цей лист насправді написали шахтарі. Тому в моєму листі-відповіді я зазначив:

«Шановні панове, активісти профспілкового руху, ініціатори виступу на захист правди і справедливості!

Уважно вивчив Ваш лист, надісланий на моє ім’я для ознайомлення. Також ознайомив із його змістом моїх колег та помічників. Інформація, наведена Вами в цьому листі, не може залишити байдужим кожного, хто цю інформацію отримає. Звичайно, я не прокурор і не слідчий орган, а тому не можу дати офіційну оцінку інформації, що Ви мені надіслали, хіба що з позиції моральності й здорового глузду.

Якщо все, про що Ви написали у своєму листі на моє ім’я, насправді є фактом, тоді, безперечно, треба бити в усі дзвони і обов’язково подавати до суду на зазначену Вами особу та на інших фігурантів у її оточенні.

Хоча водночас треба враховувати, що нам вже доводилося «розплутувати клубочок» подібної справи, коли потім виявилося, що то була спроба скомпрометувати нормального чоловіка і посіяти розкол в наших рядах.

Шановні автори листа! Мені важко говорити з Вами, фактично не знаючи Вас, не знаючи конкретно з ким маю справу, а отже — наскільки можу Вам довіряти. Лише бачу, що емоційно Ваш лист — це крик душі.

Тим не менше, загалом довіряю Вам на підставі мого шанобливого ставлення до важкої, небезпечної й дуже потрібної всім нам шахтарської праці, до шахтарів, котрі завжди були активними і небайдужими громадянами України.

Нині ми з Вами живемо в епоху великої брехні. Сьогодні брехня, неправда — це головний ресурс та інструмент управління державою, галузями економіки й засобом спілкування між людьми. Через це багато людей в Україні втратили віру в можливість побудови чесного і справедливого суспільства, створення чесної і справедливої організації життя в Україні».

І далі я дав вичерпні пояснення позиції БЮТ і моєї особисто щодо нинішньої політичної ситуації, кризи та виходу з неї, а також виклав мою точку зору на справедливе вирішення важливіших, зокрема й кадрових, питань в Україні. А закінчив цей лист такими словами:

«Тому ми, звичайно, будемо боротися за чистоту наших БЮТівських рядів, але й Ви, будьте добрі, допомагайте нам відстоювати справедливість.

У моєму оточенні дуже часто чую одне просте і дуже правильне твердження: «Ніхто не може нам заборонити робити добро».

Нехай Бог благословить нас всіх на добрі справи».

Яке ж було моє здивування, коли через два дні отримую ще два листи, підозріло схожі на зазначений вище. Підозріло, бо незважаючи на різні зворотні адреси, на всіх знову були очевидні ознаки масової розсилки з одного центру.

Всі вони мали однакову конструкцію: супровідна записка з однаковим (таким самим, як в розглянутому листі «від шахтарів») зверненням до мене, абсолютно ідентичний за розміром і формою шрифт, розміщення тексту — у тих самих місцях, однакові конверти, відсутність підписів авторів, або сумнівна ксерокопія якихось закарлючок без зазначення адрес підписантів. Різниця була лише в зворотних адресах, у текстах «досьє» та власних назвах відправників.

Якщо перший лист було підготовлено «від імені» ініціативної групи колективів профспілок шахт, то другий «від імені ініціативної групи районних організацій БЮТ Баришівського, Яготинського і Згурівського районів Київської області», а третій — «від імені Дніпропетровської обласної організації ВО «Батьківщина».

Суть всіх і кожного з цих листів — у доданому до нього «досьє», в якому досить кваліфіковано паплюжиться добре ім’я однієї з відомих осіб у команді БЮТ, звинувачуючи цю особу в корупції, наводячи висмоктані з пальця «факти», але майстерно вставлені в її біографію, сподіваючись викликати недовіру до неї, посіяти сумніви й вороже ставлення.

Ситуація стала для мене цілком зрозумілою, як і намагання авторів листів.

Але, як кажуть у таких випадках: «Ще не було такого поганого, з якого б на добре не вийшло».

Ні совісті, ні розуму

А добрим є те, що у ворогів справедливості немає не лише совісті, а й розуму. Засліплені ненавистю, вони надто примітивно сприймають цей світ і людей навколо, вважаючи їх недолугими, здатними повірити в кожну брехню, попри її очевидність.

Показово, що це чергове «проведення масштабних акцій дезінформаційного впливу в полі політичних інтересів анонімних авторів» з метою скомпрометувати членів команди БЮТ, підозріло збіглося в часі з офіційним(!) звинуваченням, висунутим проти Прем’єр-міністра і лідера БЮТ у державній зраді(!).

Принагідно нагадаю, що однією з причин нещодавнього блокування трибуни Верховної Ради фракцією БЮТ була цілком зрозуміла і справедлива вимога надати документальне підтвердження цьому страшному звинуваченню, що було висунуто головою секретаріату Президента України (з відома і за вказівкою самого президента).

Впродовж цілого місяця БЮТ вимагав надати документи на підтвердження факту так званої зради, або офіційно вибачитися за цю огидну інсинуацію світового рівня. Звичайно, ми досі не дочекалися ані документів, ані вибачень.

Мильна булька брехні лопнула, але автори на цьому не заспокоїлись.

А тому вважаю, що чергова «акція дезінформаційного впливу в полі політичних інтересів анонімних авторів», шляхом розсилки листів з брудним компроматом, приречена на поразку, так само, як і «справа про зраду».

Принагідно зазначу, що також не мають жодної перспективи та заздалегідь приречені на поразку й такі акції дезінформаційного впливу, як «Загальнодержавний Перепис Патріотів України», «Всеукраїнський Конституційний Похід» і так звана «Громадська Рада України».

В Україні відбувається боротьба за правду проти брехні.

У цій боротьбі Президент, по суті, виступив проти народу. Бо народ не хоче виборів, задля яких треба викинути на вітер півмільярда(!) гривень, причому в умовах кризи, коли кожна гривня на обліку.

Народ не хоче виборів, бо виборча кампанія забирає енергію народу і використовує її на протистояння, загострення протиріч, коли замість розв’язувати проблеми держави значна частина суспільства замість праці займається рекламою, пропагандою і агітацією на користь можновладців-дезінформаторів.

Народ хоче, щоб діючий Кабмін спокійно працював, утримуючи господарство і соціальну сферу від руйнування в умовах кризи.

Натомість президент разом з тими ж можновладцями-дезінформаторами давно хочуть скинути цей уряд, а особливо — Прем’єр-міністра Ю. Тимошенко, а тому продовжують послідовно і неухильно робити все, щоб дискредитувати, скомпрометувати уряд і дестабілізувати його роботу.

Отож давайте скажемо прямо і відверто: не треба нас дурити.

Народ, який перед всім світом показав свою силу в боротьбі за правду під час Помаранчевої революції, переживе й нинішніх брехунів з їхніми «акціями».

На жаль, цього досі не зрозуміли ті, хто й нині називає «помаранчевой чумой» революційний зрив свідомості народу, котрий виступив проти масових фальсифікацій в знаменному 2004-му.

Віталій КОРЖ, народний депутат України (фракція БЮТ).