Народе мій, у твоїй правді — сила

У 1933 році середня тривалість життя чоловіків в Україні становила 7,3 року. Жінок — 10,9. Цифри переконують більше, ніж слова. За всю письмово зафіксовану історію людства, стверджує науковець Олександр Палій, таких показників у масштабах народу не було зазначено. Тому не питаймо, за ким сьогодні б’ють дзвони — вони б’ють за нами, осиротілими на мільйони родичів, померлих і ненароджених, збідненими на мільйони земляків, для яких наша рідна родюча земля стала величезною братською могилою. Найкращий їм монумент — правда і наша пам’ять: без них ми також станемо жертвами — духовного голодомору. Хто тоді згадає про них і про нас на чорній ріллі забуття?

Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років, презентація якої днями відбулася в Українському домі, поки що вміщує близько дев’ятсот тисяч імен. Вона складається з 17 обласних томів, одного київського й одного загального всеукраїнського тому. Це — перший етап роботи: за три-чотири роки вийде друге видання, в якому дослідники планують згадати вже три з половиною мільйони жертв геноциду. Робота має тривати доти, доки не буде встановлено ім’я кожного співвітчизника, вбитого голодом.

Зафіксовані у Національній книзі 6 тисяч записів (за півтора року зібрано свідчення 204 тисяч очевидців голодомору), зібрані документи переконують: не природні умови викошували людей по українських селах, а жорстокий комуністичний режим. Бо не вітер видував з дитячого рота окраєць хліба, не град вибивав з рук останній колосок, не дощ гасив полум’я під порожнім горщиком: за найвищими директивами Кремля це робили двоногі тварини — служки режиму. То кого і що захищають нині їхні духові спадкоємці — жертв чи нелюдів, правду чи звірство?

Під час жалобного тижня часопис трагедії презентували в багатьох областях України. Зокрема, в кіровоградському томі, розповідає наш власний кореспондент Петро Мельник, увічнено пам’ять 42 тисяч земляків, померлих на території краю у роки великого голоду. Зі словами скорботи виступили доцент кафедри історії України факультету історії та права Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка Світлана Проскурова, голова обласної ради Микола Сухомлин, голова облдержадміністрації Василь Моцний.

Примітно, що нинішні заходи, як правило, позбавлені офіційно-казенної мішури. Біль пам’яті перекреслює штампи. І це також є ознакою правди. В якій — і сила народу, і його дух.