На диво гарний жіночий монастир, унікальна річка й багата фауна можуть зробити регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» привабливим для туристів

Любителям пляжів, модних барів та гучної музики нема чого робити в цих місцях. Регіональний ландшафтний парк «Приінгульський», Софіївське водосховище, Пелагіївський монастир — для цінувальників тиші й первозданної природи.

Новобузький район на Миколаївщині — унікальна рекреаційна зона. Тут можна провести вихідні в таких місцях, де вже 100 років не велася господарська діяльність. В Україні розорано 98 відсотків земель, а парк «Приінгульський» належить до тих щасливих двох відсотків, які й досі зберігаються в усій прадавній красі.

«Приінгульський» претендує на звання одного з переможців у конкурсі «7 чудес Миколаївщини», оголошеному за ініціативою народного депутата України Романа Забзалюка.

На човні за кульбабами

...Тут, на межі Миколаївської та Кіровоградської областей, зливаються три річки. Зветься це місце Чортів міст. Бо коли турки прийшли до Новобузького краю, і побачили їх тутешні люди, то казали: турки чорні, «як чорти», стоять на мосту.

Мосту, що дав ім’я мальовничому куточку, давно немає, а от місце незмінно приваблює гостей регіонально-ландшафтного парку «Приінгульський». Окрасою Чортового мосту є скеля, що її тут звуть по-різному — «Стовпова», «Трьох (сімох, десятьох — кому як подобається) багатирів», «Жидівська», «Жінка, яка плаче». Обирай, що більше відповідає твоєму художньому уявленню.

Річки Інгул, Стовбова і Березівка з’єднуються тут і вигадливо в’ються серед масивів гранітних відслонень. На берегах — залишки давніх лісів та цілинний степ, де о цій порі скрізь червоніє стигла шипшина. А в сивій ковилі ховаються крихітні жовтки вже другої за сезон кульбаби. Вона тут незаймана, бо мало хто добирається до Чортового моста — довго їхати машиною. Не всі знають, що краще — на човні.

— Цього року придбаємо човен і організуємо водний туристичний маршрут, — розповів «Голосу України» директор РЛП «Приінгульський» Сергій Куценко. — Також плануємо встановлювати на літо кемпінгові будиночки. Крім миколаївців, у нас охоче відпочивають любителі дикої природи з сусіднього Кривого Рогу — краю, який не може похвалитися своїми курортами. Наше головне завдання — збереження унікальних ресурсів парку, але плануємо й розвивати туризм.

Єдина в Україні річка

Створений у 2002 році на ділянці від долини річки Інгул між селами Софіївка та Розанівка, регіональний ландшафтний парк повністю фінансується з обласного бюджету. Його територія (3152,7 га) потребує багато уваги та коштів, тож дирекція шукає додаткових джерел. Звернулися по допомогу до місцевих меценатів і викупили завдяки їм будинок Тропіних, збудований у 1913 році братами-поміщиками Тропіними.

У цьому будинку дирекція хоче розмістити візит-центр, «контору» парку, наукову лабораторію, а головне — музей. На це треба чимало коштів, тільки на проект реконструкції — 4 млн. грн., тому дирекція сподівається на субвенцію з державного бюджету. Але поки що це лише сподівання.

Сергій Володимирович пояснює: унікальність парку, окрім іншого, в тому, що річка Березівка — єдина в Україні, яка не має жодної дамби. Ми маємо рідкісну можливість бачити водойму такою, якою її створив Господь. Що ж до фауни, то співробітники парку стверджують: зайці тут буквально бігають під ногами. Також багато лисиць, вовків, кабанів, козуль. З пернатих найчастіше можна бачити фазанів, орлів, є і сови.

Науковий співробітник парку Володимир Швець неодмінно покаже гостям місце, де ведуться археологічні розкопки поселення 2000-річної давності. Софіївське водосховище — штучне, але напрочуд гарне. І обов’язково — Рябчуків сад.

Щоб частіше Господь помічав

Як співав Висоцький, куполи криють золотом, щоб частіше Господь помічав. Церква Архістратига Михаїла, або Свято-Михайлівська, і куполи має золоті, і дзеркальні хрести.

Ігуменя і настоятелька храму матушка Серафима пояснює: хрести зроблені так, що сонце, коли сходить та заходить, виблискує на них всіма кольорами райдуги.

Церкву, розташовану на березі Інгулу в селі Пелагіївка, називають ще Пелагіївською. Її зведено купцем Сидором Дуриліним та його синами в пам’ять дружини Пелагеї, яка потонула в Інгулі. Батько й сини розпродали тисячі овець, щоб зібрати гроші. Кахель привозили з-за кордону, цеглу виготовляли неподалік, залізні вікна, огорожу, хрести робили в Житомирі на власному заводі. Все будували вручну, без жодних технічних пристосувань. У підвалі розмістили родинний склеп, там згодом поховали синів Сидора.

Пелагіївську церкву відкрили 19 серпня 1904 року. А через 26 років три чоловіки у військовій формі викинули зі склепу прах небіжчиків і забрали цінності. В 1934 році з храму зняли 11 хрестів. За кожний платили по 30 трудоднів (чи срібняків?). 12-й зняти не змогли. Матушка Серафима розповідає, що при цих спробах загинули троє людей. У 1980-х роках місцева влада пропонувала за демонтаж хреста 50 карбованців, але бажаючих не знаходилось...

Церква довго стояла порожньою. Тепер храм відновлюють, зараз це жіночий монастир. Років десять тому в ньому жило три монахині, сьогодні тут служать Богові 20 черниць.

Туристи, буваючи в Новому Бузі, охоче відвідують монастир. Але про нього, як і про парк «Приінгульський», знають навіть далеко не всі миколаївці. Не кажучи вже про гостей. Мета обласного конкурсу «7 чудес Миколаївщини», запровадженого народним депутатом України Романом Забзалюком, — розповісти українцям про батьківщину, яку вони ще не бачили.

— На жаль, ми дуже мало знаємо нашу країну взагалі й Миколаївщину зокрема. Живемо і не помічаємо, яка краса нас оточує. Кожна місцина, де ми зараз буваємо в рамках програми «7 чудес Миколаївщини», — це справжня природна перлина, що потребує як державної підтримки, так і популяризації, — зазначив речник народного депутата Ярослав Індиков.

Фото автора.