Набережна виявилася сиротою

Набережна для причалювання такої кількості навіть маломірних суден не пристосована, тому власники моторних човнів самотужки роблять на ній власні міні-пристані з дощок та металоконструкцій. А яхтсмени взагалі швартуються, чіпляючи канати просто за огорожу. Канати смикають її врізнобіч, від ударів хвиль та вітру ця огорожа з труб гнеться й ламається, з підпірної стінки вже летять шматки цементу та гранітні брили. Влітку просто між суднами купається молодь, щохвилини ризикуючи потрапити під гвинт. На додачу з деяких «піратських» суден сюди ще й сміття викидають. Тож улюблена херсонська набережна просто на очах спантеличених обивателів перетворюється на якусь суміш стихійного звалища із смугою перешкод. Комунальники обурення земляків цілком поділяють, та нічого вдіяти не можуть.

— З 2013 року гроші на ремонт набережної не виділяють — у муніципальній скарбничці їх немає. Власне кажучи, досі взагалі не визначено, на чийому балансі вона стоїть: робили запит до Херсонського морського торгового порту, однак там відповіли, що документів стосовно її приналежності до ХМТП в архівах відшукати не змогли, — коментує заступник начальника управління інфраструктури доріг, транспорту і зв’язку Херсонської міськради Павло Вербицький. — Справедливо було б прибирання та поточний ремонт об’єкта здійснювати коштом власників суден, які його використовують. Та якщо з човнярами якось домовитися з цього приводу ще можливо, то переважна більшість власників дорогих яхт платити відмовляється: хтось скаржиться на безгрошів’я, а хтось лякає «крутими» друзями із «Само-оборони» та «Правого сектору».

Оглядаючи багато-страждальну херсонську набережну, ми з паном Вербицьким таки відшукали тут бізнесмена, котрий чесно платить за право її комерційного використання. Та виявилося, що й він так само незадоволений тим, що тут відбувається.

— У мене два моторні човни для перевезення дачників, які швартуються на спеціально відведеній ділянці. За право використовувати її як причал віддаю двісті гривень і ще стільки ж — за своєчасне прибирання сміття, — розповідає приватний підприємець Олексій Камишан. — Та дивіться: після вихідних і урни повнісінькі, і по кутках купи смердючих побутових відходів. Минуло вже два дні, а ніхто їх не вивіз. Про поточний ремонт та якесь фарбування я вже й не згадую: що самостійно зробив, 

те й твоє.

У колишнього міського голови Херсона, а нині народного депутата України Володимира Сальдо були щодо занедбаної нині набережної великі плани. Він збирався відвести частину її під «марину», чи то пак під окрему стоянку для розкішних великотонажних яхт, які ходять у круїзи з верхів’їв Дніпра у Чорне море і назад. Причальну стінку мали укріпити амортизуючими пристроями, організувати забезпечення екіпажів транзитних суден питною водою та харчами, спокійну ночівлю і охорону на час перепочинку.

Звісно, всі ці послуги мали бути небезплатними, але додаткові фінансові надходження водночас дозволили б підтримувати споруди біля води у нормальному стані, не витрачаючи на це бюджетні кошти. Та спершу інвесторів ніяк не могли знайти, а потім в Україні настали буремні революційні часи, і про перспективну ідею другого народження набережної у Херсоні, схоже, всі забули. Чого тут зараз не бракує, так це хіба що численних наметів-«генделиків» зі спиртним, де кожного вечора здіймається п’яна колотнеча. Зате вже точно можна бути впевненим: тамтешній клієнтурі й занедбане місце відпочинку цілком підходить.

 

Херсон.