Десятого грудня відбудеться позачерговий з’їзд Федерації профспілок України, на якому обиратимуть нового голову ФПУ. З іншого боку, не можна не помічати й того, що активність профспілок за останні рік-два різко зросла: і тижня не минає без офіційних заяв або акцій протесту, і що далі, то більше ультиматумів. Нас зацікавили не так внутрішньо профспілкові розклади, як загальні тенденції в профспілковому русі, пов’язані, вочевидь, із наявною економічною ситуацією. Про це ми вирішили розпитати знаного експерта із профспілкової тематики: голову Комітету із соціальної політики та праці Верховної Ради ІІ скликання, керівника Інституту соціального партнерства Юрія БУЗДУГАНА.

— Світова фінансово-промислова криза загострила антагонізми в українському суспільстві. Наші «практичні» олігархи наввипередки просять державу захистити свої капітали. Все йде до того, що звичайні трудівники знову постраждають найбільше.

— За роки існування незалежної України наші громадяни недоотримали пенсій і зарплат на 600 мільярдів доларів. Недоплачені за рік зарплати і пенсії становлять близько 50 мільярдів доларів. Частка зарплат і пенсій у цивілізованих країнах має становити від 60 до 80 відсотків ВВП. У 1991-му частка зарплат і пенсій у ВВП України була 59 відсотків, а зараз маємо 32,6 відсотка. Це при тому, що прибутки наших власників і їхніх менеджерів зросли за десятиліття у 2,5 разу! А тепер, в умовах кризи, наші олігархи попросили підтримки у держави! Морочили нам голову цифрами економічного зростання, нині ж репетують про мільйонні втрати. Може, якщо питання ставиться так, час використати накопичене нечесним шляхом на стабілізацію, а не перекладати відповідальність на плечі держави?

Нагадаю, яким був і є механізм відчуження прибутку від виробника. Основні прибутки отримують посередницькі структури. Вони диктують виробнику, в кого купувати сировину, за якою ціною, а потім за заниженою ціною беруть готову продукцію у виробника. Далі — встановлюють справжню ціну на готовий продукт і отримують надприбуток. Та головним джерелом, за рахунок якого збільшують дохідність посередницьких корпорацій, стала заробітна плата. Це — система надексплуатації працівників, природних ресурсів та виробничих потужностей.

Як на мене, цю хворобу помилково лікувати націоналізацією і державним контролем. Нині відбуваються глобальні процеси трансформації відносин власності, і їх основою став процес відчуження власника від капіталу, переходу влади на приватизованому підприємстві від держави не до акціонерів, а до управлінця-менеджера. Ось цей менеджер через посередницькі структури, якими він управляє, і отримує левову частину доходів. Націоналізація лише змінить формального власника, але не подолає проблему, бо менеджер залишиться на місці.

— Отже, ваша пропозиція — позбутися менеджменту?

— Менеджери — необхідний елемент сучасного виробництва. Вони вправно відслідковують кон’юнктуру ринку сировини та збуту, планують зміни в асортименті виробів, здійснюють маркетинг і рекламу. Але вони ж сидять у шикарних офісах, мають власні літаки, зупиняються в готелях, де номер за день коштує п’ять—десять місячних зарплат робітника. Чому? Бо безконтрольно розпоряджаються капіталом, який їм не належить.

За кордоном явище, коли право на дохід узурпує управлінець, назвали «революцією менеджерів». У нас 70 відсотків підприємств приватизовані трудовими колективами. Але що з того, що ви — акціонер-власник? Вам роз’яснюють, що підприємство —збиткове або працює на межі банкротства. Так, за фактом воно — збиткове для вас, для бюджету, але не для посередника.

Нині настає третій етап еволюції системи з відчуженням власника від капіталу. Менеджери хочуть контролювати вже не окремі виробництва, а цілі галузі економіки. Робітникам і підприємцям-виробникам пропонується лише «голодний мінімум». А між тим проблема у відчуженні результатів праці. Достатньо лише посадити біля менеджера представника найманих робітників з касовим апаратом і контрольними функціями. Тоді на перший план виходить соціальний контроль економіки.

— То як найти управу на олігархів?

— Необхідно законодавчо гарантувати представництво робітників у спостережних радах підприємств. Існуючі профкоми тоді стануть інструментом боротьби з тіньовими схемами на підприємствах. Так само необхідно гарантувати права і повноваження представників профспілок у тристоронніх галузевих комісіях. Інструментом будуть галузеві профспілки. У нас, до речі, не так багато великих підприємств, які створюють продукцию, — лише близько 1000. Тобто один відсоток підприємств дає основну масу доходів. Саме навколо цих металургійних, хімічних, феросплавних, нафтопереробних, гірничо-збагачувальних гігантів і крутяться усілякі псевдобізнесмени.

Є сенс передати до управління профспілок і соціальні фонди. Наприклад: щойно Фонд соціального страхування вивели з-під управління профспілок, він почав витрачати сам на себе більше чверті своїх доходів. А раніше витрачав близько двох відсотків!

Звичайно, олігархія так просто не відступить. Її сучасні маневри і цілеспрямована агресивна щодо профспілок поведінка говорить про те, що вони не збираються йти на поступки. Проте лише профспілки, де ще збереглися реально дієві структури, можуть протистояти олігархам. Треба лише наповнити їх новим змістом, озброїти знаннями, поставити зрозумілі цілі.

— Останнім часом зростає пропагандистська кампанія проти профспілок. Олігархи вбачають в них загрозу?

— Олігархи уже почали навіть рейдерські атаки на профспілки. Їм важливо роздробити цей рух, децентралізувати управління. Для цього вони хочуть знищити Федерацію профспілок України і замінити її структурами «в ручному управлінні». З метою дестабілізації створюються всілякі «альтернативні», «незалежні» профспілки. Мета одна — послабити або взагалі поставити під олігархічний контроль живий механізм робочої солідарності в Україні.

— У грудні цього року відбудуться вибори голови Федерації профспілок України. Що означатиме ця подія для країни?

— ФПУ довго перебувала у стані спокою, як та спляча красуня з казки. Але настав час нових викликів. Є реальна загроза, що Федерацію може очолити представник олігархів. Щоб вижити, з’їзд має прийняти нову стратегію боротьби, мобілізувати величезну армію незадоволених наявною ситуацією і перемогти. Іншого виходу я просто не бачу...

Розмову вів Андрій ГУСЄВ.